Ця земля, певно, проклята. Не сумуй.
Наші спини стільки ловили куль;
стільки сил, поколінь помножили ми на нуль...
Що тепер нам лишилося? - Підрахуй.

Наш край зачарований, не торкай.
Тут би міг бути рай, але ні, на жаль.
Цей підвішений стан на краю проваль
не рятуй, не хитай - відпусти, віддай.

Нехай буде пітьмі усе, що її.
Роджені в мулі, виживуть на дні.
Зроду хто сліпий, не прозріє, ні.
Не плекай на дива марної надії.

Що ж нам, врешті, лишилося? Зрозумій,
ми напевно програєм останній бій.
Тільки ти вогонь не гаси - жеврій.
Нехай бачить пітьма - не її, живий.

Ця земля, певно, проклята. І нехай.
У прокляттях її гартувалась сталь,
гуртувались ми у мільйони зграй,
щоб знайти й зберегти священний грааль.