Настроение:	tired
Музыка:	Burshtyn - Чортория

3/12
а в квітні ми побачили руки:
зв‘язані за спинами руки, викручені руки, поламані руки, відрізані руки і, ту саму руку з облізлим червоним лаком у синьому рукаві куртки.
світ дивився на фотографії рук, я - дивилася на свої.
вони тремтіли і зжималися в кулак залишаючи на долонях лунки.
світ обурювався, сперечався, засуджував, а ми..
ми мовчки їхали по дорогам зі згорілою технікою, дивилися на білі стрічки пов‘язані на парканах і написи «тут діти» , «живуть люди», «один дід»…
один дід лежав на узбіччі вбитий пострілом в скроню. його ровер був зламаний, навколо його тіла валялися обгортки від цукерок кондітєрской фабрікі якийсь там «октябрь».
ні, це не той дід чия фотографія облетіла півсвіту. це інший. його ніхто не фотографував, його тіло не встигли забрати.
він лежав там, посеред руїн оголених дерев, в своїх чорних штанах і теплій куртці, сивий, худий.. той дід.
для того, щоб прочитати «кадіш» потрібен мін‘ян. але богу має бути все одно. йому взагалі давно все одно.
«ітгадаль ве іткадаш шмей раба..» читаю я про себе і чую не десять, і навіть не сто, а цілий хор який мені відповідає.
я читаю «шма» над дідом в чорних штанах і теплій куртці, застреленим в скроню з поламаним ровером;
над чоловіком зі зв‘язаними руками за спиною, скинутим в канаву за колією, чий брат лежить в ста метрах від нього застреленим в обличчя. я читаю її над родиною вбитою кулями і підпаленою, чиї тіла догоріти не встигли;
я читаю її біля замінованого пластидом підвалу, в якому лежать двоє людей. я читаю її біля колодязю затрамбованого тілами, бо
я не знаю
що
ще
я
можу
зробити.
я не вірю у пекло, я вірю у пекло. я бачу це пекло.
заміновані дитячі іграшки, цвинтарі і машини, будинки, горища, підвали.
навіть повітря, здавалося, замінованим.
не торкайся нікого, не торкайся нічого, дивись під ноги, не ходи по зеленці.
- що буде з моєю собакою?! - кричить чоловік, який тиждень прожив зі скрізним кульовим у ногу, думаючи що це уламок.
«що буде з моєю собакою, коли ви мене заберете?!»
пес на ціпку худий і наляканий.
- сусіди приглянуть
- їх вбили… їх вбили…
я бачу кістки, розірвані тіла, уламки машин, уламки будівель, уламки, уламки..
там, вбитий солдат. там, звалище автівок, там, взірваний міст.
земля чорна, небо чорне, холод - чорний.
N дістає з підвалу дівчинку прикуту до батареї.
чоловік, ім‘я якого я ніколи не дізнаюся, помирає від четвертої стадії відчаю.
я читаю текст мовою, на якій був написан старий заповіт, бо це єдине що я можу зробити навіть, якщо
я не вірю
ні в бога,
ні в пекло,
ні в цей квітень
вічний і лютий.

http://lj.rossia.org/users/k_d_s/408231.html