| |||
![]()
|
![]() ![]() |
![]()
Очередь за подачкой ![]() Взяти, що нам належить По всій країні люди стоять у чергах. Старі діди та бабусі ще глибокої ночі приходять до кас Ощадбанку, і простоюють там майже увесь день. Вони ковтають ліки, лають один одного, штовхаються між собою, часом – б`ються, і навіть помирають у черзі за замацаними купюрами. Багаті нероби відверто глузують над ними – адже вони чи не щовечора залишають цю тисячу гривень у казіно та гламурних кабаках. Але нескінченні черги до Ощадбанку засвідчують реальний рівень життя мільйонів наших співгромадян. Свого часу вони нахабно забрали у нас ці гроші. Колишні комсомольські секретарі, що хутко обернулися на патріотів-націоналістів та приватизували нашу державу, поклали їх до фундаменту своїх особистих капіталів. З роками вони заробили на цьому мільйонні статки, і от тепер кидають нам в зуби кістку – немовби дворовому собаці. Аби нещасні пенсіонери віддали їм свої виборчі голоси, та остаточно продали у такий спосіб майбутнє своїх онуків. Політикани віддячать їм за це монетизованим знищенням пільг для старих та хворих людей, що його вже зараз готує діючий уряд. По всій країні люди стоять у чергах. Принижені, стомлені, вони марять довгоочікуваними грішми – хоча підвищення цін з`їсть цю жалюгідну тисячу ще швидше, аніж її отримає більшість закляклих у чергах українців. Мало хто розуміє, що влада виплачує ці гроші не з власних олігархічних кишень, а з наших податків, та за рахунок соціальних видатків у бюджеті. Мало хто згадує, на яку суму вони ошукали нас, коли прирівняли радянський карбованець до сучасної знеціненої гривні. Мало хто зізнається собі, що платити за цей піар-хід уряду врешті доведеться нам – жертвам майбутньої інфляції та дорожнечі. Але давайте уявимо собі ці мільйони людей – у тисячах черг, по всіх теренах України. Уявимо, що ці довгі струмки злилися у єдиний потік, і ми зібралися разом – не біля ощадної каси, а перед урядовими палацами можновладців. Аби самим взяти те, що по праву належить народові України. Тоді кожен з нас отримав би щось значно більше та важливіше за гроші. Людську гідність та право не на словах, а насправді керувати власною долею й долею своєї країни. Без втручання політиканів та бізнесюків, в інтересах трудової більшості нашого народу. То чи не пора нам кидати черги, та шикуватися у ряди – задля спільної боротьби? |
|||||||||||||
![]() |
![]() |