Свого часу вони нахабно забрали у нас ці гроші. Колишні комсомольські секретарі, що хутко обернулися на патріотів-націоналістів та приватизували нашу державу, поклали їх до фундаменту своїх особистих капіталів. З роками вони заробили на цьому мільйонні статки, і от тепер кидають нам в зуби кістку – немовби дворовому собаці. Аби нещасні пенсіонери віддали їм свої виборчі голоси, та остаточно продали у такий спосіб майбутнє своїх онуків. Політикани віддячать їм за це монетизованим знищенням пільг для старих та хворих людей, що його вже зараз готує діючий уряд.

По всій країні люди стоять у чергах. Принижені, стомлені, вони марять довгоочікуваними грішми – хоча підвищення цін з`їсть цю жалюгідну тисячу ще швидше, аніж її отримає більшість закляклих у чергах українців. Мало хто розуміє, що влада виплачує ці гроші не з власних олігархічних кишень, а з наших податків, та за рахунок соціальних видатків у бюджеті. Мало хто згадує, на яку суму вони ошукали нас, коли прирівняли радянський карбованець до сучасної знеціненої гривні. Мало хто зізнається собі, що платити за цей піар-хід уряду врешті доведеться нам – жертвам майбутньої інфляції та дорожнечі.

Але давайте уявимо собі ці мільйони людей – у тисячах черг, по всіх теренах України. Уявимо, що ці довгі струмки злилися у єдиний потік, і ми зібралися разом – не біля ощадної каси, а перед урядовими палацами можновладців. Аби самим взяти те, що по праву належить народові України.

Тоді кожен з нас отримав би щось значно більше та важливіше за гроші. Людську гідність та право не на словах, а насправді керувати власною долею й долею своєї країни. Без втручання політиканів та бізнесюків, в інтересах трудової більшості нашого народу. 

То чи не пора нам кидати черги, та шикуватися у ряди – задля спільної боротьби?