«Не треба мене дебати!»
Цей текст вийшов сьогодні у газеті "24" на шпальті "Полеміка".

Думаю, всі пам’ятають анекдот про жінку-колгоспницю, в якої «корова недоєна», і партійні збори. Ця нестаріюча «шутка юмора», на жаль, завжди актуальна у переддень виборів. Так і живемо – жарти про дебати є, а самих прямоефірних дискусій на найважливіші соціально-економічні та політичні теми майже немає.

На правах песиміста, інакше кажучи – добре поінформованого оптиміста, переконаний: на теперішньому етапі розвитку українського суспільства теледебати як інструмент політичного змагання, який безпосередньо впливає на вироблення позиції виборців, не потрібні.

Дебати можуть бути корисними лише тоді, коли політики зрозуміють – що це не піар, а важка робота: переконати, аргументувати, перемогти. Для цього потрібні ідеї, які потрібні суспільству. На Заході політики готуються до телеспарингів, вивчаючи всі можливі повороти і підводні камені, плюс й мінуси, приміром, податкової чи судової реформи, війни в Іраку, легалізації абортів, висотного будівництва тощо. У нас – ангажують кріейторів придумати щось «эдакое», що змусить всіх розкрити рота. Або приходять на канали з метою розрекламувати себе за свої ж у.о. (в законі сказано, що дебати можуть бути або за гроші виборчого фонду кандидатів або телемовників).

З чим сьогодні йдуть провідні політичні сили на вибори? Партія регіонів посилає суспільству меседж, що все дуже добре, а коли б Ющенко не заважав, -- буде ще краще. «Наша Україна-Народна самооборона» -- вішає на бігборди цитати з непогрішимого Віктора Андрійовича та гасла про депутатську недоторканність. Соціалісти – обіцяють безкоштовну освіту та місцеве самоврядування. Комуністи – ініціюють скасування посади Президента. БЮТ кидається в «прорив», а потім гайда і на референдум…

І як це можна всерйоз обговорювати, де тут поле для пошуку спільного/ окремого? Яке це має відношення до життя трударів і олігархів, русофілів і єврооптимістів, міщан і селян?

Ідеї-«пустышки», політтехнологічні плацебо, не годяться для дебатів, оскільки конкуренти не хочуть грати в чужу гру. За прикладом не треба далеко ходити. На п’ятничній «Свободі Савіка Шустера» на «Інтері» ніхто з політиків і «бровью не повёл» після полум’яного спіча Олександра Мороза про потребу ліквідувати райдержадміністрації, «двовладдя на місцях», як передумову покращення життя народу «вже сьогодні». Так само – нуль реакції на комуністичну заготовку, озвучену Петром Симоненком, – ліквідація посади президента (можна подумати, що це дасть людям більшу зарплату і гарячу воду!).

Хотілося б іншого. Щоб «Наша Україна» не забувала обіцянку-2004 створити 5 мільйонів робочих місць. І запропонувала конкретні кроки як це зробити, а «регіонали» навели свої аргументи, чому це нереально (Борис Колесников днями розповів «Українській правді», що створення 1 мільйона робочих місць «требует вложения в экономику 50 миллиардов долларов каждый год»).

Або хочеться побачити фахову дискусію опозиціонерів з паном Азаровим, чому на рахунках уряду є десятки мільярдів гривень, а грошей на ремонт доріг, українську книжку, обладнання для лікарень, обмундирування для солдатів немає.

Та й позиція ТБ викликає подив. Сайт «Телекритика» з»ясував, що станом на сьогодні менеджери практично всіх каналів, крім традиційно політизованого «5 каналу», у розпал виборчої кампанії ще по суті й не задумувалися над реалізацією ідеї дебатів.

Ще більш дивною є ситуація, коли небідний телеканал, власники якого входять у всі можливі топи мульти- і просто мільйонерів, не соромиться брати у Джорджа Сороса гроші ($175 тис.) на облаштування своїх дебатів. Ні, це чудово, що філантроп дає гроші, але якби його не було, або гроші закінчилися – то що, не бачити глядачеві «1+1» битви електоральних титанів?

Одним словом, я не чекаю нічого доброго від передвиборних дебатів по-українськи. Мантри – улюблений жанр вітчизняних політиків – не допомагають усвідомленому вибору громадян.

І, нарешті, не всі ще усвідомили, що дебати в українській мові – це іменник, а не дієслово.