Країна мрій


Вийшло туди дістатись лише 8-го ввечері.

Ковалі з міхами та кувадлами, гончарі з гончарними кругами, купа вишиванок на людях і на розкладках, верстати, за якими працювали майстрині—то все зрозуміло. Ще бачила, як роблять бандуру.

Нарешті побачила майстерклас з народних танців. Дуже сподобалось. Дуже енергійні, жваві, веселі були у нас танці. Бадьоренька музичка. Дядько з довгими вусами керував процесом під музику:
-Тинц-тинц-ліва нога!
-Тинц-тинц-права нога!
-Тинц-тинц-боком!
-Тинц-тинц-поклонились!
-Ойра!-Ойра!
Всі учасники були в захваті, і дивитись на них було дуже весело та приємно. Може знайду трохи часу колись походити на народні.

Бандуристи співали. Гарно. Гарний голос, душевно співали. Навіть під дощем.

Харікрішни. Чи індуїсти. Не знаю, як їх правильно назвати. Мені сподобалось, як вони грали та співали. Ті звуки кудись заносили. Далеко-високо-в себе-чи ще куди. Але танці у них дуже одноманітні. Таке враження, що танцюючи вони теж медитують. Чи медитуючи танцюють. Наче ґудзиком перед очима гойдають. Тому я довго не витримала.

Олежка Скрипка, звісно, рулить. Всі від нього були в захваті.

АтмАсфера. Гарно співали. Мені сподобалось. Але за українськими текстами їм не вдалось приховати харі-крішенських „Гопала-Говінда-Рама-Нітайгор-Харібол” в приспівах(ну, може без „Рама”, щоб не так очевидно. А може вони зовсім і не намагались щось приховувати).

Чоботи з бугая. Файний гурт, що читав репчик на вірші Тараса Григоровича. На зразок „чому я не сокіл-чому не літаю-йо-йо”. Для ідейності чи видовищності чи ще чого у них була здорова балалайка. Не знаю, як її вірно звати.

Ще був старий білоріський дід з довгою сивою бородою, що співав обрядові білоруські пісні і грав на якомусь білоруському народному інструменті. Гарно. А ще була купа білорусів серед глядачів. З прапорами.

Загалом мені дуже сподобалось.