[Most Recent Entries] [Calendar View] [Friends]
Below are the 20 most recent journal entries recorded in
Pavlushka's LiveJournal:
| Tuesday, April 1st, 2008 | |
| 11:11 am | І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було Діали. Він смертний вирок їй оголосив. Звелів прорити у пісках канали, Зрубав дерева й трави покосив. Одвів ті води у всі боки сущі. Ріка умерла. Не було ріки. Пройшло по неї військо, як по суші. Пройшло те військо… І пройшли віки… Піски пустель засипали канали. Ріка в русло вернулася своє. Царя немає. Є ріка Діала. Немає Кіра. А Діала є. |
| Wednesday, December 26th, 2007 | |
| 10:00 pm | |
| Monday, December 3rd, 2007 | |
| 1:29 pm | "Гринев и Швабрин" - выводит Елизавета Львовна на доске тему урока. Как же она ненавидит ощущение мела, въевшегося в пальцы! Ей кажется, только одно ее и держит - долг сеять разумное, доброе, вечное. У каждого человека есть иллюзорная опора - чем эта хуже других? |
| Thursday, November 29th, 2007 | |
| 12:58 pm | прежде чем начнет петься, долго ходят, размозолев от брожения, и тихо барахтается в тине сердца глупая вобла воображения. Пока выкипячивают, рифмами пиликая, из любвей и соловьев какое-то варево, улица корчится безъязыкая — ей нечем кричать и разговаривать. Маяковський |
| Wednesday, November 28th, 2007 | |
| 5:55 pm | Брошусь на землю, камня корою в кровь лицо изотру, слезами асфальт омывая. Истомившимися по ласке губами тысячью поцелуев покрою умную морду трамвая. (він же) |
| 5:49 pm | Улица провалилась, как нос сифилитика. Река - сладострастье, растекшееся в слюни. Отбросив белье до последнего листика, сады похабно развалились в июне. Я вышел на площадь, выжженный квартал надел на голову, как рыжий парик. Людям страшно - у меня изо рта шевелит ногами непрожеванный крик. В Маяковский |
| Friday, November 23rd, 2007 | |
| 1:06 pm | улюблене зі щоденника Далі в своем родном Фигерасе девятилетним мальчуганом, почти совершенно голый, восседаю посреди столовой. Опершись локтем о стол, я изо всех сил притворяюсь, будто меня сморил сон, дабы обратить на себя внимание молодой служанки. На столе рассыпаны хлебные крошки, и они больно впиваются в кожу у локтя. Эта боль почему-то ассоциируется у меня с неким подобием лирического экстаза, который я незадолго перед этим испытал, слушая пение соловья. Это пение взволновало меня буквально до слез. Вскоре после этого моей навязчивой идеей, настоящей маниакальной страстью, стала картина Вермеера "Кружевница", репродукция кото- рой висела в отцовском кабинете. Я смотрел через полуоткрытую дверь на эту репродукцию, а думал в это время о носорожьих рогах. --------------- впервые увидев перед собой одновременно, лицом к лицу, фотографию Кружевницы и живого носорога, я сразу понял, что если уж им и суждено когда-нибудь столкнуться друг с другом, то верх одержит все-таки Кружевница - ведь морфологически Кружевница есть не что иное, как самый настоящий рог носорога. --------------- Изучение морфологии подсолнуха, продолжил я, навело меня на мысль, что у всего этого скопления точек, теней и извилин какой-то молчаливый, задумчивый вид, который в точности соответствует глубочайшей меланхолии Леонардо да Винчи как личности. Я задал себе вопрос: а не слишком ли все это механистично? Маска динамизма, надетая на себя подсолнухом, мешала мне увидеть в подсолнухе Кружевницу. Я как раз размышлял над этим вопросом, когда взгляд мой нечаянно упал на фотографию с изображением цветной капусты... И тут меня осенило: с точки зрения морфологии проблема цветной капусты совершенно идентична проблеме подсолнуха, ведь и она тоже состоит из настоящих логарифмических спиралей. Вместе с тем ее соцветия обладают некой экспансивной силой, которая почти сродни атомным силам. Здесь чувствовалась почти все та же готовая вот-вот разорвать барабанные перепонки звенящая напряженность, что виделась мне на столь страстно любимом мною упрямом, словно пораженном менингитом челе моей Кружевницы. В Сорбонну я прибыл в "роллсе", битком набитом цветной капустой |
| Wednesday, November 21st, 2007 | |
| 2:11 pm | Иногда мне бывает страшно... все остальное время я просто в ужасе! Ключевой вопрос математики: не все ли равно? Флюгер был приколочен намертво, и ветер обреченно дул в указанном направлении. Когда государство повернулось лицом к человеку, человек закричал от ужаса. Мало пробить брешь — надо не погибнуть под обломками. |
| Tuesday, November 20th, 2007 | |
| 3:33 pm | хочу подивитись мультик про Умку. Дивно. в дитинстві я його не любила. він здавався мені нудним. а зараз здається дуже добрим і хорошим. Ложкой снег мешая ночь идёт большая Что же ты глупышка не спишь Спят твои соседи белые медведи Спи скорей и ты малыш Мы плывём по льдине как на бригантине По седым суровым морям И всю ночь соседи звёздные медведи Светят дальним кораблям |
| Monday, November 19th, 2007 | |
| 1:42 pm | вдеь думки так голосно копошаться в голові, що перекрикують навіть віддирання-відбивання льоду від асфальту за вікном. а вночі переглядаю те, що відбувалось, думалось, переживалось останнім часом, ретельно перемішане, випадковим чином поділене на порції. просто американські гірки. до чого б це. |
| 9:41 am | заборони, табу набуті, безумовні. цікаво було б розділити заборони, бар*єри, табу, накладені людиною на себе під впливом і тиском суспільства, а також вроджені, безумовні. мають же бути безумовні заборони. здається. |
| Wednesday, November 14th, 2007 | |
| 12:01 pm | счастье в труде. |
| 9:20 am | Мінськ. Миттєвий погляд. Одноденне відрядження до Мінську.  Перший закордон, мабуть тому ТАК цікаво. Тим більше, що Білорусія така близька і така невідома. Весь вільний від роботи час—запитання. Дякую колегам за гостинність і терпіння. Перше, що впало в око--окрім снігу, рясного, невтомно підіймаючого настрій і погрожуючого розмазати під очима великі чорні синці—широкі проспекти, чистота (хоч можливо це теж хибне враження, якому сильно сприяли снігові замети), невелика кількість людей, невелика кількість зовнішньої реклами. Приємно. Пункт обміну валют знайти нелегко. В спеціальних місцях (що дуже нечасто трапляються) стоять мікроавтобуси (схоже, з охороною), в яких через маленьке віконечко видно клавіатуру і дві руки, що дають за кілька зелених папірців пачку кольорових. З багатьма нулями ( один американський долар коштує близько двох тисяч білоруських рублів) і кумедними незвичними підписами під картинками (наприклад, „нацыанальны мастацкі музей рэспублікі Беларусь”). Мова взагалі дуже радувала. В громадському транспотрі не могла наслухатись, як оголошували станції: „наступни припинок..”(перепрошую, український трансліт).  До речі, одноразовий проїзд в метро котштує на наші гроші 1,5 гривні. Можливо мені здалось, але від обличчь в мінському метро не так віє порожнечею та безвихіддю. Автомобілі на дорогах переважно радянські або старі іномарки. В країні офіційно дві державні мови. Білоруську розуміють, але не спілкуються нею. Вона гине (сос..). В школах та ВУЗах навчання ведеться виключно російською. Колись була спроба відродити мову в освіті відкрили кілька ліцеїв з білоруською мовою викладання, але зараз їх вже нема. В селах спілкуються суржиком (він ще якось цікаво у них називається, але я забула слово). Може повчити білоруську? Вона така хороша. Мені дуже сподобалась. З рік тому відкрили нову бібліотеку. Будівля багатоповерхова, має форму гранованого діаманта, міниться кольорами багатьох ліхтариків. Часом стінами бібліотеки майорить прапор Білорусії, інколи біжить рядок реклами, в інший час вся будувля палає однорідним яскрасим світлом. Бібліотеку в Мінську не люблять. Говорять, що на її зведення пішли кошти, шо брались зі стипендій та інших соціальних виплат. Тепер до бібліотеки водять екскурсії туристів. Потяг, що мав прийти о шостій ранку, затримався на дві годни. колеги, що зголосились мене зустріти і поводити своїм містом, думаю, тихо раділи на обнесеному сніговими заметами вокзалі. Тому екскурсія відмінилась. Тобто, відклалась. До офісу бігли галопом, встигнувши побачити проспекти, величезний сірий паралелепіпед якоїсь будівлі радянського часу, на площі перед якою взимку заливають ковзанку і катаються всім містом. Чомусь напросились теплі спогади про фільми накшталт „Джентельменів удачі” та „Іронії долі”. Під звуковий супровід місцевих, хоч і порівняно молодих, але добрих легенд побачила (яка невідповідність!) макдональдс у приміщенні монументальної строгої сірої будівлі, костелчик з червоної цегли (схожий, але меншого розміру є у Львові), металеві скульптури, напівзасипані снігом (серед них дівчинка зі скелетом парасольки. вищезгаданий скелет являє собою якусь цінність, бо його, як виявилось, часто крадуть і невтомно відновлюють). В місті багато храмів різних конфесій. Католицьке Різдво—державний вихідний. Сьоме листопада—теж державний вихідний але це не так дивно.  Радує широта простору. Будівлі не високі. Рідко трапляються дев*ятиповерхові. Частіше п*яти. Місце. Багато вільного місця. Одним словом, мені сподобалось. |
| Tuesday, November 13th, 2007 | |
| 5:15 pm | воля. цікаво, звідки береться сила характеру. вона завжди вроджена, чи може бути набута. мабуть може бути набута. але набувати, думаю, її не дуже приємно(якщо не пощастило отримати її в спадок). є люди, яким хочеться, щоб їх вели, вказували дорогу, спрямовували їх дії. а інші самі хочуть керувати власним життям і життями інших за одно. вести, вказувати дорогу і скеровувати. і в чому такому полягає та сама сила. в самовідчутті людини? |
| Tuesday, November 6th, 2007 | |
| 9:07 am | Исаак Ильич Перекошены древние стены Подойди и о многом спроси В этих срубах есть сердце и вены Заколочено накрест окно Молчаливо убого убранство Hо зато старым стенам дано Мерить душу с простым постоянство Левитан оставался один Если кисть замирала с тоской И тогда среди многих картин Вдруг рождалось над вечным покоем Hа холсте небольшая деталь Церковь старая на косогоре И видна необъятная даль Hа былинно-бескрайнем просторе Старорусский народный обряд Hеподкупная гордость людская Деревянные церкви стоят Это жизнь без конца и без края Деревянные церкви Руси Перекошены древние стены Подойди и о многом спроси В этих срубах есть сердце и вены  Над вечным покоем. 1894. |
| Monday, November 5th, 2007 | |
| 1:16 pm | цікаво, чи досліджував хтось суспільно-психологічне підгрунтя стосунків. зокрема, формування пар. мені здається, мали б дослджувати. //чому саме між певними людьми виникає симпатія/антипатія. |
| Sunday, November 4th, 2007 | |
| 1:32 pm | Здуріти. останнім часом в голові крутиться вірш Франка: *** Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні - Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О ні! Являйся, зіронько, мені! Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха, - Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха! Хороший вірш. щойно почула пісню на цей вірш. пісня не сподобалась. простенька мелодія. тинц-тинц.випущені деякі значущі, як на мене, слова.. не сподобалась пісня. В черговий раз подумалось: якщо маєш щось в голові, то і ззовні воно часто трапляється. Наприклад, захотілось до Індії. То і персонаж книги, що читала, подався до Індії. І деякі друзі запланували туди мандрівку. і об*явились знайомі, що вже там побували. Осінь цього року почалась для мене дуже вчасно. І зима теж вчасно починається. |
| Thursday, November 1st, 2007 | |
| 4:42 pm | навіяно запланованою на недалеке майбутнє зустріччю колишніх одногрупників В ліцеї мене абсолютно випадково, не запитуючи думки з цього привроду, зробили старостою. Тому, що я була в якомусь списку першою. Що теж не звичайно, бо прізвище моє починається з літери "п". спочатку я нічим особливо не вирізнялась з цього приводу, крім того, що тягала журнал туди-сюди (регулярно забуваючи його в спорткомплексі і радісно повертаючись туди по нього)і мама була в батьківському комітеті(що мені особисто було неприємно), ні на що не претендувала. а потім моя групка відчула, чим загрожує дати мені волю, тобто дати відчути, що мене вимушені терпіти. мій бурхливий темперамент виливався на всіх. я могла прийти і почати стрибати і всіх веселити. а могла закотити істерику, якщо у мене раптом виникало чергове страждання. мала відчуття, що це абсолютно природно. бо поводила я себе так, як мені хотілось і як я відчувала. і це було природно. тим більше, що, здається, іншого такого середовища. де б я так не обмежувала себе, у мене не було. двох думок щодо того, що робити чи куди йти групі, бути не могло. лише моя і моєї ліпшої єдиної і коханої на той час подруги-одногрупниці(звісно, Ірини), з якою ми почували себе принцесами в нашій групі і з насолодою користувались становищем(і яку я недавно видала заміж. подія визначна ламбадою на стулі посеред величезного залу гостей в моєму виконанні--о горе мені--і весільним букетом, який якимось дивом опинився у мене в руці, хоч я стояла зовсім збоку і абсолютно не планувала його ловити). З цікавого. 11-й клас(здається). вечір. ми вирішили помалювати на стіні в аудиторії 7-го корпусу(як не гарно). ну натхнення раптово прийшло, що ж тут робити. не заткнеш же йому глотку.. бабуся-вахтерка, що здійснювала огляд володінь(тобто, неосяжних просторів 1-го поверху 7-го корпусу), застукавши нас в самому апогеї творчого самовираження, мало не зомліла від обурення. не пам*ятаю, яким чином вона дізналась, що ми маємо стосунок до ліцею кпі. Вона замкнула нас в аудиторії і кудись зникла. А ми, міркуючи про те, у що це нам виллється, змивали продукти несподіваного натхнення, користуючись пакетом молока, яке випадково завалялось і моїми спортивними шортиками. Цікаво було побачити обличчя наших завучів (хороші були тьоті, до речі), коли вони впізнали в нас(в мені, моїй Ірі) злісних хуліганів. Аж мову відібрало. Ще випадок. Той же 11-й клас. Пара алгебри, здається. Нудно. За вікном літо і гостинна галявина перед 7-м корпусом. Староста захотіла подихати повітрям, погрітись на сонечку. Згребли манаття, поперли на травичку. Не пам*ятаю, що ми там такого особливого робили. Здається, грали в карти. Я з хлопчиком, якому чомусь запропонувала скласти мені компанію, пішла заносити журнал до дИканату, а коли повернулись, побачили над одногрупничками товариша зі служби безпеки (вже знайомого нам за якимось іншим веселим випадком), що грізно вимагав, здається, студентські (він же не пам*ятав, що ми ще не студенти). Того разу, як і всіх інших, нам нічого не було. Просто цікаво, як я всіх підбила на порушення, а сама уникла навіть натяку на покарання. Коротше, було весело. І було кілька таких ситуацій, коли було соромно і страшно, що дізнаються батьки. Але батьки жодного разу ні про що не дізнались. Все закінчувалось добре. |
| 1:39 pm | Осінь цього року спокійна, приголомшливо гарна. Сповільнююча і притамовуюча. |
| Wednesday, October 31st, 2007 | |
| 1:53 pm | Ура, нападало багато нового листя |
