навіяно запланованою на недалеке майбутнє зустріччю колишніх одногрупників
В ліцеї мене абсолютно випадково, не запитуючи думки з цього привроду, зробили старостою.
Тому, що я була в якомусь списку першою. Що теж не звичайно, бо прізвище моє починається з
літери "п".
спочатку я нічим особливо не вирізнялась з цього приводу, крім того, що тягала журнал туди-сюди
(регулярно забуваючи його в спорткомплексі і радісно повертаючись туди по нього)і мама була в
батьківському комітеті(що мені особисто було неприємно), ні на що не претендувала. а потім моя
групка відчула, чим загрожує дати мені волю, тобто дати відчути, що мене вимушені терпіти. мій
бурхливий темперамент виливався на всіх. я могла прийти і почати стрибати і всіх веселити. а
могла закотити істерику, якщо у мене раптом виникало чергове страждання. мала відчуття, що
це абсолютно природно. бо поводила я себе так, як мені хотілось і як я відчувала. і це було природно.
тим більше, що, здається, іншого такого середовища. де б я так не обмежувала себе, у мене не було.
двох думок щодо того, що робити чи куди йти групі, бути не могло. лише моя і моєї ліпшої єдиної і
коханої на той час подруги-одногрупниці(звісно, Ірини), з якою ми почували себе принцесами в нашій
групі і з насолодою користувались становищем(і яку я недавно видала заміж. подія визначна ламбадою
на стулі посеред величезного залу гостей в моєму виконанні--о горе мені--і весільним букетом, який
якимось дивом опинився у мене в руці, хоч я стояла зовсім збоку і абсолютно не планувала його ловити).

З цікавого.

11-й клас(здається). вечір. ми вирішили помалювати на стіні в аудиторії 7-го корпусу(як не гарно).
ну натхнення раптово прийшло, що ж тут робити. не заткнеш же йому глотку.. бабуся-вахтерка, що
здійснювала огляд володінь(тобто, неосяжних просторів 1-го поверху 7-го корпусу), застукавши нас в
самому апогеї творчого самовираження, мало не зомліла від обурення. не пам*ятаю, яким чином вона
дізналась, що ми маємо стосунок до ліцею кпі. Вона замкнула нас в аудиторії і кудись зникла. А ми,
міркуючи про те, у що це нам виллється, змивали продукти несподіваного натхнення, користуючись
пакетом молока, яке випадково завалялось і моїми спортивними шортиками. Цікаво було побачити
обличчя наших завучів (хороші були тьоті, до речі), коли вони впізнали в нас(в мені, моїй Ірі) злісних
хуліганів. Аж мову відібрало.


Ще випадок. Той же 11-й клас. Пара алгебри, здається. Нудно. За вікном літо і гостинна галявина перед
7-м корпусом. Староста захотіла подихати повітрям, погрітись на сонечку. Згребли манаття, поперли на
травичку. Не пам*ятаю, що ми там такого особливого робили. Здається, грали в карти. Я з хлопчиком, якому
чомусь запропонувала скласти мені компанію, пішла заносити журнал до дИканату, а коли повернулись,
побачили над одногрупничками товариша зі служби безпеки (вже знайомого нам за якимось іншим веселим
випадком), що грізно вимагав, здається, студентські (він же не пам*ятав, що ми ще не студенти). Того
разу, як і всіх інших, нам нічого не було. Просто цікаво, як я всіх підбила на порушення, а сама уникла
навіть натяку на покарання.

Коротше, було весело. І було кілька таких ситуацій, коли було соромно і страшно, що дізнаються батьки.
Але батьки жодного разу ні про що не дізнались. Все закінчувалось добре.