|
| |||
|
|
Ось тобі музіка...
Спочатку отримуєш задоволення від шикарного та респектабельного оформлення. А потім упливаєш у дивовижний світ забутих мелодій, черемшин, трембіт, синіх гір і великого кохання, здебільшого нещасливого, але красивого і справжнього. Збірка не містить жодною політично стурбованого твору – більшість з них співались ще при Союзі, коли Українська РСР „розквітала у вільній родині народів-братів”. Я, наприклад, відкрила для себе багато нових пісень. Виявляється, пісня „Я піду в далекі гори... „, яку ми знаємо у виконанні Тараса Чубая, мала зовсім інший текст, ніж той, що написав Володимир Івасюк. Її співала жінка, і шукала вона в горах не „кохану”, а темно-сині квіти. Найбожественніша збірка – це романси. А ось від „сучасної пісні” очікувалось більшого – якась слабенька, як на мене, антологія. „Це дійсно коштовні діаманти творчості мого народу. Українська пісня, можливо, єдине, що лишилося неспаплюженим для сотень тисяч переселенців. І десь в Канаді, Португалії чи в Сибірі за святковим столом натуралізовані імігранти все ж затягують нашої... Для справжніх шанувальників дорогоцінної спадщини”, - говориться у анотації до колекції. Одним словом, рекомендую.
|
|||||||||||||