з приводу цього:

Якби в Україні був кінематограф, файно було б зняти драматичну гостросюжетну (з елементами детективу, ясне дєло) кіношку про СВУ.

Три сюжетні лінії. Перша, другорядна, — наш час, якийсь архівіст вирішує "раз і назавжди" розібратися, чи існувала організація. Пізня осінь, темні архіви, лише частина потрібних документів, і, відтак, — багато неясного, білі плями, "правда" відкривається поступово.
Друга лінія, теж другорядна — 30-й рік, процес, обвинувачення, захист, міміка облич підсудних, що постійно переривається
Третьою лінією, основою — рік до початку процесу, уривки з життя головних героїв (обрати кількох, про всіх учасників процесу не треба). І тут уже весь голівуд — шалене кохання, підступна зрада, жорстока помста, вбивства, стукачі й сексоти, любов до батьківщини.



Глядач має відчувати, що йому видно більше, аніж розкопує архівіст, він має підстрибувати з місця в кінозалі й кричати йому - "дивись, дивись, он він - зрадник!", або "ніііі, вона не винна, йолопе!". Міміка присутніх на процесі натяками дає зрозуміти хто ж є хто і що відбулося насправді.

На головне питання — "чи існувала СВУ" — відповіді за браком документів, зрештою, не знаходиться. Та воно вже й не конче треба глядачеві, вимученому виром подій, якому ще доведеться вийти з кінозалу з важким усвідомленням того, що на героїв стрічки чекає прикрий кінець.