Про вічність і ювілей
Часи змінюються, люди - ні. Цієї осені виповнюється 10 років моїй присутності в LiveJournal. Хоча останнім часом я тут майже не з'являюся. Втратив звичку, чи що.

Багато хто пам'ятає (і ще більше — не пам'ятає) той період, ті півтора роки чи рік, коли соцмереж іще не вигадали, а в ЖЖ юзери росли як гриби після дощу. Нині Вконтакті дає унікальну можливість постійно робити репости численних пабліків і нічого самому не писати. При тому не виглядати ідіотом. Але Вконтакті тоді не було, а в ЖЖ без написання текстів соціалізуватися неможливо. Тож, усі ці чудові люди почали писати. Здається, саме тоді на неосяжних просторах цієї платформи й виник сленговий термін "кіса-куку".

Та люди не міняються. На вихідних погортав щоденник дівчини Ольги (прізвище невідоме), який писався в містечку Знам'янка, райцентрі Кіровоградської області, під час німецької окупації у буремних 1941-1943 роках (Міжкультурний діалог. Том 1: Ідентичність, - К. 2009, с. 287-449).
Що я вам скажу. Публікували його, звісно, як джерело до вивчення ідентичностей, їх трансформації, плинності і т.д. До того ж окупаційні роки, ніфіга собі. Але насправді вражає лише те, як чудово пасував отой сленговий термін до цієї дівчини й її щоденника. Та що ЖЖ. У мене й знайомі подібні є. Словом, не відчув я 70-річної прірви. Не відчув і замислився.