Залишити в очах на згадку
Самотню сльозу
Що зірветься в прірву
Де янголи сплять і не бачать
Сліпих перехожих надворі,
Священному колі чекання
На тінь, що прийде і зігріє
Важким заржавілим намистом
Із пильно відлитої сталі.
Чи злинуть сніги жовто-чорні
Земля - наче золото з брудом
Навіки занесена попелом

приходь до нас, лагідна повінь
змиваюча вода пречиста
оновиш, скалічиш, і кинеш

Так наново будем зростати
Зернятко проб'ється травою
Беззахисною і нагою
Щоб знову вернутись за грати
Що будуть збудовані згодом
Із мрій миролюбних героїв
Що мусять тиранами стати

і світ - наче тінь від волосся
поїжена променем сонця
на шрамах німого обличча
що виразу більше не має

порожня і лагідна осінь
нарешті вмираєш туманами
небес білосніжними ранами
я в пил перетертий тобою