: Харківська Кобзарська Традиція
Історія розвитку співоцтва на Слобідщині торкається періоду масової колонізації цих земель у XVIІ-XVIIІ ст. переселенцями здебільшого з Правобережних районів України. ... Однією з важливих співоцьких груп, що супроводжували колоністів Слобідських земель були незрячі парарелігійні співці – кобзарі, лірники і стихівничі. Проте перші відомості про них, вірогідно, торкаються ще 1283 року, коли на Курщині татари захопили ватагу мандрівних старців. Із цією історичною вказівкою узгоджується свідчення харківського кобзаря Семененка, який говорив про традиційне місце зборів старечого цеху біля Курська.
( Read more... )
(У 30-х роках ХХ століття) Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. - Кого ловили на базарі, кого - на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П.Черемський, "Щедрик", Харків, 1994р.)
В умовах переслідувань друкованої української літератури здавна носіями українського національного самовідчуття були кобзарі. Влада звернула "увагу" і на них. Був скликаний перший Всеукраїнський з'їзд кобзарів. Декілька сотень прибулих на нього народних співців заарештували, більшість з них розстріляли. Відомий російський композитор Шостакович з обуренням писав у своїх мемуарах, що кобзарі були "живими музеями живої історії країни, що включає всі її пісні, всю музику й поезію, і всі ці нещасні сліпці (більшість кобзарів були сліпцями – авт.) були вбиті… Нападати на сліпих – що може бути нижче?"
Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ ст. в середовищі української інтелігенції відроджується бандурницьке виконавство, принципово зоорієнтоване на використання реконструйованого традиційного кобзарського інструментарію, освоєння репертуару, філософії і почасти способу життя мандрівних співців минувшини.
( Read more... )
Кобзарі на вулицях сучасного Харкова:
( Read more... )
----------------------------------------
С![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo-lj.gif)
lightghost@lj и green_gale@lj мы были на первом дне двухдневного концерта, проходившем в рамках выставки "Харківська кобзарська традиція". Главноя цель Харьковского Кобзарского Цеха - реконструкция аутентичного исполнения, утраченного из-за потери исторической связи (настоящее кобзарское исскуство постигается только "от учителя - к ученику").
( Read more... )
Офіційний сайт Харківського Кобзарського Цеху
Історія розвитку співоцтва на Слобідщині торкається періоду масової колонізації цих земель у XVIІ-XVIIІ ст. переселенцями здебільшого з Правобережних районів України. ... Однією з важливих співоцьких груп, що супроводжували колоністів Слобідських земель були незрячі парарелігійні співці – кобзарі, лірники і стихівничі. Проте перші відомості про них, вірогідно, торкаються ще 1283 року, коли на Курщині татари захопили ватагу мандрівних старців. Із цією історичною вказівкою узгоджується свідчення харківського кобзаря Семененка, який говорив про традиційне місце зборів старечого цеху біля Курська.
( Read more... )
(У 30-х роках ХХ століття) Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. - Кого ловили на базарі, кого - на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П.Черемський, "Щедрик", Харків, 1994р.)
В умовах переслідувань друкованої української літератури здавна носіями українського національного самовідчуття були кобзарі. Влада звернула "увагу" і на них. Був скликаний перший Всеукраїнський з'їзд кобзарів. Декілька сотень прибулих на нього народних співців заарештували, більшість з них розстріляли. Відомий російський композитор Шостакович з обуренням писав у своїх мемуарах, що кобзарі були "живими музеями живої історії країни, що включає всі її пісні, всю музику й поезію, і всі ці нещасні сліпці (більшість кобзарів були сліпцями – авт.) були вбиті… Нападати на сліпих – що може бути нижче?"
Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ ст. в середовищі української інтелігенції відроджується бандурницьке виконавство, принципово зоорієнтоване на використання реконструйованого традиційного кобзарського інструментарію, освоєння репертуару, філософії і почасти способу життя мандрівних співців минувшини.
( Read more... )
( Read more... )
----------------------------------------
С
lightghost@lj и green_gale@lj мы были на первом дне двухдневного концерта, проходившем в рамках выставки "Харківська кобзарська традиція". Главноя цель Харьковского Кобзарского Цеха - реконструкция аутентичного исполнения, утраченного из-за потери исторической связи (настоящее кобзарское исскуство постигается только "от учителя - к ученику").( Read more... )