Если публика проявит интерес, то я переведу этот текст на русский язык.

Образ „вічної Росії”

Роман Коваль

Книга маркіза де Кюстіна "Правда про Росію" приголомшує – і фактами, і оцінками. "Тяжке враження залишає ця книга на росіянина, – писав Олександр Герцен 1843 року, – голова схиляється на груди і руки опускаються, і тяжко від того, що відчуваєш страшну правду, і прикро, що чужий доторкнувся до болючого місця". Що ж так вразило Герцена?..

"Досі я думав, що істина необхідна людині, як повітря, як сонце, – писав маркіз де Кюстін, повернувшись до Франції. – Подорож по Росії довела хибність моєї думки. Брехати тут означає охороняти престол, говорити правду означає захитати основи".

Ось як виглядала миколаївська Росія – "країна безглуздих формальностей" – в очах французького мандрівника: "Російський державний лад – ...це перманентний військовий стан, який став нормальним станом держави... Деспотизм... цілком узгоджується з духом народу... Я ніколи не бачив необмеженої монархії з народом, який складається з рабів... Селяни... повстають проти своїх панів в єдиній надії стати державними кріпаками. В цьому верхня межа честолюбства російського селянина... Весь російський народ, від малечі до старших людей, сп'янів від рабства до втрати свідомості... Деспотизм – на троні, але тиранія скрізь..."

Характерними рисами царської Росії, на думку де Кюстіна, є "нещадний деспотизм" і "дух лакейства", а росіянам притаманні "фальшива люб'язність", "глибока нетерпимість", "виключна неохайність", "убозтво і варварство" та "корисливе зрадництво". "Всі охоче готові обманути, – писав маркіз. – ...Тут щирість цінують тільки в інших... Портрет одного росіянина характеризує всю націю".

Переконати росіянина не можна, вважає французький подорожній, "його можна лише поневолити. Він повстає проти доброти і підкоряється жорстокості, яку приймає за силу". А похвала росіян "звучить як образа". Такі ж непевні "й обіцянки в устах росіянина".

"Російський простолюдин за своє життя отримує не менше побоїв, як робить поклонів. І те, й інше застосовуються тут рівномірно в якості методів соціального виховання народу... Тут всі занадто нещасні, щоб скаржитися". Життя в Росії настільки жахливе, що тут "будь-який бунт видається справедливим, навіть коли це бунт проти розуму".

Російський уряд, "який ні перед чим не зупиняється і не знає сорому, швидше страшний на вигляд, ніж міцний насправді. В народі – гнітюче почуття неспокою, в армії – страшенне звірство, в адміністрації – терор, що поширюється навіть на тих, хто цей терор здійснює, в церкві – плазування і шовінізм, серед вельмож – лицемірство і святенництво, серед низів – невігластво і страшенна бідність. І для всіх і кожного – Сибір".

І хоч у самих росіян "російські закони відібрали... все", він готовий відняти свободу й у інших народів. Росіянин, пише де Кюстін, "живе і мислить, як солдат армії завойовників... Російський народ... ні до чого не здатний, крім підкорення світу... Народ (російський) пожертвував свободою в ім'я перемоги... Вони (росіяни) можуть на мить стати переможцями в сфері грубої сили, але ніколи не будуть переможцями в області думки. А народ, який не може нічому навчити інші народи, не довго буде найсильнішим".

Маркіз де Кюстін не робив різниці в оцінці російських верств. Незалежно від того, якого стану росіянин – вельможа чи вбогий селянин, всі вони за своєю натурою раби, які вічно змагаються "за знак монаршої уваги", чи ласку барина.

"Перше, що впадає в око при погляді на російських царедворців у час виконання ними своїх обов'язків, – писав де Кюстін, – це якась виключна улесливість і покора. Вони здавалися свого роду рабами, тільки вищого ґатунку. Але лише спадкоємець йшов геть, як вони набували незалежного вигляду і ставали пихатими, що створювало різкий і неприємний контраст... Враження було таке, що у свиті спадкоємця панував дух лакейства, якого не позбавлені як знатні вельможі, так і їхні слуги. Це не було схоже на звичайний дворовий етикет, що існує при інших дворах... Тут було найгірше: рабське мислення, не позбавлене водночас і барської зарозумілості. Ця суміш самоприниження і пихатості здалася мені надто непривабливою..."

"В цілому росіяни... не схильні до великодушності... – продовжував де Кюстін. – Більше всього в них розрахунку. Вони працюють не для того, щоби досягнути корисних для інших результатів, але виключно заради нагороди. Творчий вогонь їм невідомий, вони не знають ентузіазму, що творить все велике. Позбавте їх таких стимулів, як особиста зацікавленість, страх покарання і марнославство – і ви позбавите їх будь-якої можливості діяти".

"Зневага до всього, що вони не знають, видається мені домінуючою рисою російського національного характеру. Замість того, щоб спробувати зрозуміти, росіяни вважають за краще насміхатися".

Де Кюстін зізнавався, що йому не вдавалося приховати від росіянина навіть своїх думок: "Жахлива проникливість слуг абсолютизму! Всі займаються тут шпигунством із любові до мистецтва, навіть не розраховуючи на винагороду".

До портрету Росії де Кюстін додає й оцінку природи: "Що за країна! Нескінченна, плоска як долоня, рівнина, без фарб, без контурів; вічні болота, що часом міняються житніми полями та миршавим вівсом; на горизонті – низькорослі жалюгідні "рощі" і вздовж дороги – сірі, врослі в землю халупи "деревень" і кожні 30 – 50 миль – мертві, ніби покинуті мешканцями, міста, теж придавлені до землі, також сірі й понурі, де вулиці схожі на казарми, побудовані тільки для маневрів..."

"Невтомна пристрасть до руйнування", "любов до страти", "любов до зла" – такі оцінки дав маркіз де Кюстін росіянам миколаївської епохи. Я ж думаю: а що змінилось у національному характері росіян, наприклад, в епоху Російської революції 1917-го і подальших років? Люди з саме такими якостями прийшли в Україну в грудні 1917 року і своїми злодіяннями підтвердили висновки уважного француза. Ті самі люди прийшли "визволяти" Європу в 1945-му. Такі люди "визволяють" зараз Чечню.

"Безцельное зверство" росіян, про яке писав де Кюстін, і невмотивований терор російських анархістів першої чверті ХХ століття, зокрема анархістки Марусі Никифорової, чи не ланки одного ланцюга?

І ще одне спостереження французького мандрівника: "В Росії жертви сваволі могил не мають".

Ось такою побачив Росію ("країну сваволі й насилля") маркіз де Кюстін. А висновок він зробив такий: "Якщо ваші діти надумають нарікати на Францію, прошу вас, скористайтеся моїм рецептом, скажіть їм: їдьте до Росії! Ця подорож корисна для будь-якого європейця. Кожний, хто познайомиться з царською Росією, буде радий жити в будь-якій країні. Завжди корисно знати, що існує у світі держава, в якій неможливе щастя..."

Переконаний, що у багатьох виникне бажання віднайти цю книгу десь у бібліотеках і прочитати її. Напевно це буде проблематичним, тож на часі її перевидання в Україні масовим накладом. Було б гарно, щоб прочитали її й ті, що очолюють нашу державу. Це б допомогло їм скоригувати політику щодо нашого вже не такого й великого сусіда.

Украдено здесь: http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=900