robofob

Мій акаунт у ЖЖ створено далекого 2006 року. В той же час профіль повідомляє відвідувачів, що його створено 2015. Це як?!
P. S. І всі дописи щезли по п'ятнадцятий. Добре що я з отого Ісходу копію зробив у Міші Вербицького на lj.rossia.org і частково встиг на Dreamwidth.

Alex Moma зробив кат з більш годинного виступу Буковського. Фейсбук його негайно знищив разом з моїми вишуканими коментарями. Шукайте в автіра :)
ПиСи: Повернув. Матюків злякавси :)

До боротьби за справу Марса й Ероса готовий

Англичане (Макниль), греки (Родофиникин), поляки, немцы, евреи (Нессельрод), хохлы (Разумовский), французы (все!) вредят и гадят, гадят и вредят. Один Сашка в белых одеждах, да что ж он управится с этой сворой. Больше всего конечно Самсон Макинцев вахмистр гадит, ему первая пуля.
Тынянова своего я в мусоропровод спустил, пополам разорвав чтоб не подобрал бедолага дворник. Кругом враги, и это классика. Классика шизофрении тащемта.

1000 лет ВЛКСМ

роняет лесба гряный свой убор

В спудейському сортирі вночі темно :) Добродій на автоматі відчиняє хвіртку і полегшено ллє у знайомому напрямку. А звідтіля "Діскрімінешен!!!" волає чорношкірий брат по навчанню.

Думаю, Навальному пора объявлять голодовку. Опыты на жывотных прошли успешно :)

Обов'язково треба було показати мені, що дід людина проклята. Що крім батька та мене ніхто проводжати його не приїхав. Що дядько до самої смерти карталися, що не вбили діда. Що в усіх братів прізвища змінені так, що вже й сам чорт не розбере, чи були вони коли з одного роду. І саме ім'я дідове було не його. Бо як він двадцятого приповз до комнезаму вагою з паршиву вівцю, то не міг доладу вимовити ім'я, а комісар не мав охоти слухати, тож дав йому своє.

це він ще Ґендальфа нах не послав :)))

Всі знали, що дід помре ось-ось, крім мене. Туди їхали Казіковою "Побєдою". Казікові сімдесят вісім, "Побєді" приблизно стільки ж, бо смерділо в ній як в могилі Гоголя... Приїхавши, розійшлися "по інтєрєсам". Дід злізли з печі й повели мене до вуликів. Мовчки відкрили й витягли соти. - Дивися, бач? Оце те ти їси. - Кілька їх сіли дідові на долоню й мені на мармизу. Я стояв як мертве. - Не бійсь. Це не боляче. Просто не сіпайся. - Тоді сухою правицею струсив кількох з мене. - Там є озеро... Рибу любиш ловити? - Я не знав, що відповісти, бо досі відходив від хати щонайбільше у двір... - Візми вудку й черву у Щуки. Або в Вовка... - Тоті були сусіди праворуч і ліворуч від дідової хати. Одному під сто, другому поза... Дали. Тоді почалася моя найдовша в житті подорож.

Голуб'я приніс я додому. Спочатку жило в коробці під ліжком, потім заволоділо всією хатою. Дід з бабою чомусь мовчали. Попервах надвір виносив на руках, щоб призвичаїлося. Дід назвали Борька. Так і прижилося. Борька з часом став на крило й втік з балкону, безхатько... Дід лаявся. Але голуб прілітав щоранку за гречкою, сам один. Дід стояли перед вікном балкону й чухали дупу.
Коли стало до переділу гаркушенської хати, дід поїхали на "Москвичі" перше. Там уся родина були. Дід вийшов з автомобілю й нахиливсь шнурівку заправити. Ось і все. Падаючи, розбив лоба. Сини здригнулася.
За добу приїхали й мій тато. Дід подарував йому золотого годинника на розлучення. Тато як розлучений співчував не в хаті, а в сусідки Наталі Михайлівни. Вікно було проти спеку й ніч розчинене. Влетів Борька, ринувсь яко хазяїн до закуски, встряв крилами в вазочку з варенням. Тато схопили його за хвіст і видрали. Борька, зойкнувши, вискочив з вікна й майнув, без хвоста вже, на наш балкон. Але двері було зачинено.