Это то, о чем мы часто говорим с моей девушкой (она родом из Литвы).
В Литве за то, что творят наши политики, они бы уже висели на городских воротах. А у нас нужно чтобы по шапке дали, и не раз, чтобы зашевелилось.

В начале 90-х был скандальчик, когда материалы допросов членов ГКЧП оказались до суда опубликованы в книжке, написанной генеральным прокурором России... И ничего ему за это не было. Зато когда он попытался высказать по какому-то поводу самостоятельную точку зрения, отличную от президентской, он тут же вылетел из кресла.

Должна выработаться привычка не считать такие вещи нормальными. Если ты идёшь по заплёванной и замусоренной улице, тебе легко и самому наплевать и насорить. А чтобы нагадить там, где чисто и ухожено, нужно быть особенной сволочью...
Я знаю подъезд, в котором одна старушка (бывшая лифтёрша) много лет содержала лифт в образцовом порядке, обклеивала стенки разными картинками и открыточками -- безвкусными, но трогательными. Чтобы в таком лифте что-нибудь нацарапать, надо, наверное, преодолеть в себе остатки порядочности...

Ну не знаю, не знаю... Порівнювати себе з кимось - як на мене не дуже конструктивний шлях. Буди несхожим на когось, ще не значить бути гірше, чи краще. Просто інакшим.
До того ж я б порівняв демократію з іздою на велосипеді. Доки їдеш - тримаєшся у рівновазі, зупинився - впав. І байдуже, як далеко встиг заїхати.

А що ще робити, як не порівнювати? В вакуумі висіти?

Гадаю, що відповів нижче.
Сподіваюся, моя аналогія з велосипЕдистами зрозуміла?

Немає сенсу спостерігати за дорогою, коли немає зовнішньої по відношенню до велисопедистів міри успіху.

Чому нема? Просто "зовнішня міра успіху" не обов'язково є іншим велосипедистом. Це ж може бути і фініш (пам'ятаєш олімпійський принцип?), і просто задоволення від самого процесу.

Взагалі - може, але коли ми говоримо про суспільство, то порівнювати з чимость окрім інших суспільств немає сенсу.

Якщо не дивитися навколо, ти не знаєш, чи ти їдеш кудись на велосипеді, чи стоїш на велотренажері...
Принцип відносності Галілея :-))

Щоб зрозуміти, що їдеш не обов'язково дивитися на інших велосепидистів. Досить слідкувати за дорогою та пейзажем :) Бо інакше (особливо коли тебе далеко обігнали) руки опускаються і падає мотивація. І байдуже, що ти відстав не тому, що сам недолугий у порівнянні з іншими, а лише тому, що проколов колесо і згаяв багато часу його міняючи.

Мораль: не треба клеїти ярлики про "рагулізм". Треба аналізувати, що є не так, як воно б мало бути, і що треба робити, що виправити ситуацію. Ну й, головне, треба хоч щось робити :)

Ясна річ, що треба щось робити.
В кінці 80-х та на початку 90-х дуже багато говорили, що колишні соцстрани "в Европе никто не ждёт!" -- а вони тим часом не чухалися в нєдоумєніі над грядущім, а крутили педалі, і зараз на порозі ЄС стоять вже не Чехія чи Угорщина, а Болгарія з Румунією, які ніколи не вважалися у нас "Заходом" -- "курица не птица, Болгария не заграница!".
А ми можемо ще сто років дивитися самі на себе у дзеркало чи на "типичный русский пейзаж" за вікном...

Дивлячись на інших велосипедистів, можна дещо зрозуміти -- хоча б те, що, перепрошую, велотруси у гівні -- це не фіча, а бага :-)).