И свет во тьме сияет, и тьма не объяла его
[Recent Entries][Archive][Friends][User Info]
Below are the 3 most recent journal entries recorded in the "varjag_2007" journal:
05:57 pm
[Link] |
Гамматический крест Романовых
Свастика на капоте автомобиля Николая II
Одно из наиболее ранних известных на сегодняшний день изображений гамматического креста в связи с Государыней мы видим на фотографии, относящейся, судя по всему, к периоду Великой войны. Государь слева на коне, Государыня сидит в стоящем перед Ним открытом автомобиле. Казак-конвоец за автомобилем справа отдает Государю честь. На капоте автомобиля Царицы виден установленный левосторонний гамматический крест, заключенный в круг...
«В ночь с 24 на 25 июля 1918 года войска Белой Армии заняли Екатеринбург. А уже утром все офицеры, свободные от службы и боевых нарядов, потянулись к дому Ипатьева, где содержалась в заключении и 8 дней назад была расстреляна Царская Семья. “Каждому хотелось повидать это последнее пристанище Августейшей Семьи… Каждый почувствовал, что здесь что-то произошло, что-то большое, мрачное и трагичное… Но что? Убили?.. Да, кровь здесь была. Не может быть, думал почти каждый. И зверству есть предел. И, перебирая безчисленное количество вещей домашнего обихода... никто не допускал, что зверство может и не иметь предела”1.
Раскрыли двери угловой комнаты верхнего этажа, служившей спальней Государю Императору, Государыне Императрице и Наследнику Цесаревичу. Четыре окна этой комнаты выходили на Вознесенскую площадь и Вознесенский переулок. Оглядывая разоренное помещение, офицеры заметили странный знак на левом косяке правого окна…»2, – так начиналась первая в отечественной исследовательской литературе основательная публикация (с православных позиций) о гамматическом кресте [i].
Опубликована она была со второй попытки. Об этом пишет сам ее автор Р. В. Багдасаров в первом отдельном издании: «…Написана она была еще раньше, в 1993-м, для несостоявшегося монархического сборника. Составителям сборника важно было создать метаисторическую раму для объяснения использования свастики Семьей Императора Николая II, поэтому работа мыслилась как материал для дискуссии, связанной с Его канонизацией»3.
Сейчас можно раскрыть некоторые подробности той несостоявшейся публикации, предпринятой для разъяснения вопроса употребления «знака» Государыней Императрицей Александрой Феодоровной. Статья была заказана автором этих строк для редактировавшегося тогда им альманаха «К свету». Написанная Романом Владимировичем в оговоренные сроки, она предполагалась для публикации в 1994 г. в 17-м выпуске альманаха с присовокуплением большого числа иллюстративного материала. Была уже сделана верстка, но вмешалась сторонняя напористая воля. Энергичная вдова известного ученого М. П. Кудрявцева Татьяна Николаевна действовала через своего адепта, художника издательства «Родник» М. Ю. Зайцева. В результате материал был «зарублен», а редактор (автор этих строк) был вынужден искать новое место приложения своих сил. Разумных (т. е. рационально объяснимых) причин этим «активным действиям» я до сих пор не нахожу…
Как бы то ни было, тот очерк, но уже в значительно расширенном виде (в основном за счет обширного этнографического материала, внесенного соавтором Р. В. Багдасарова), был обнародован в 1996 году. Отдельное, переработанное и существенно дополненное издание появилось в 2001-м. Книга не осталась незамеченной: появились отклики. Вышло второе издание, готовится третье…
Но вопросы, поднятые в исследовании, остались и все еще весьма далеки от более или менее удовлетворительного их разрешения.
Мы вполне отдаем себе отчет, что сделан еще только первый шаг, но весьма и весьма важный: снято многолетнее табу с темы как таковой.
Задача нашей сегодняшней публикации скромна: создать первый свод всех известных ныне данных употребления Царицей Мученицей гамматического креста.
* * *
Уникальным по щедрости декорирования гамматическим крестом памятником эпохи правления Царственных Мучеников остается русский православный храм, воздвигнутый под Лейпцигом в память 22 тысяч русских воинов, убиенных в Битве народов с войсками Наполеона. Церковь-памятник во имя Святителя Алексия, митрополита Московского была торжественно освящена в самый день столетней годовщины сражения 5/18 октября 1913 г. в присутствии Великого Князя Кирилла Владимировича (главы специальной Русской военной миссии), Германского императора Вильгельма II, Саксонского короля Фридриха-Августа и эрцгерцога Австрийского Франца-Фердинанда, Шведского принца… (в общей сложности 33 Высочайших Особ) при большом стечении народа. Прообразом этой церкви, построенной по проекту Архитектора Высочайшего Двора В. А. Покровского (1870 †1931), воздвигнувшего в те же годы в Царском Селе Феодоровский Государев Собор, стал шатровый храм Вознесения в подмосковном селе Коломенском (таково было условие конкурса, объявленного в 1911 г. Императорской Академией художеств). 600-килограммовое бронзовое позолоченное паникадило с прозрачными яшмовыми чашечками для светильников было личным даром храму-памятнику Императора Николая II.
* * *
По крайней мере, еще в 1913 г. при ближайшем участии Самой Императрицы в Царском Селе был задуман пещерный храм (освящен 26.10.1914) «в духе древних базилик». В стенной росписи, на сосудах и утвари его были воспроизведены символы, к которым верующие в первые века христианства вынуждены были прибегать, чтобы скрыть свою веру перед лицом жестоких гонений4. Гамматический крест был, как известно, одним из таких символов.
* * *
Одно из наиболее ранних известных на сегодняшний день изображений гамматического креста в связи с Государыней мы видим на фотографии, относящейся, судя по всему, к периоду Великой войны. Государь слева на коне, Государыня сидит в стоящем перед Ним открытом автомобиле. Казак-конвоец за автомобилем справа отдает Государю честь. На капоте автомобиля Царицы виден установленный левосторонний гамматический крест, заключенный в круг5.
Свастика на капоте автомобиля императрицы Александры Федоровны
Известны изображения гамматического креста на рисованных открытках Государыни.
Один из первых таких «знаков» был поставлен Императрицей вслед за подписью «А.» на нарисованной Ей Рождественской открытке, отправленной 5 декабря 1917 г. из Тобольска подруге Ю. А. Ден6.
«Послала тебе, – сообщала Государыня 20 декабря 1917 г. из Тобольска А. А. Вырубовой, – по крайней мере, 5 нарисованных карточек, которые ты всегда можешь узнать по Моим знакам (“свастика”), выдумываю всегда новое»7.
Первая открытка императрицы Александры Федоровны с гамматическим крестом
На сегодняшний день известны три такие открытки, адресованные А. А. Вырубовой и хранящиеся в составе ее обширного архива в Йельском университете [ii] (США). Первая из них (4-х — 5 см.), ошибочно приписываемая Цесаревичу Алексею Николаевичу, датирована 1917 годом. Орнамент с использованием двух левосторонних гаммированных крестов обрамляет стих из Псалтири в русском переводе (Пс. 33, 19).
Другая (также размером 4-х — 5 см.) – атрибутируемая йельскими архивистами как Рождественская открытка – датирована Самой Государыней. На ней проставлен 1918 год и также воспроизведен стих из Псалтири (Пс. 102, 8–9, 17), но уже на церковнославянском языке. В правом нижнем углу открытки помещен большой правосторонний гаммированный крест в орнаменте. Не раз воспроизводившаяся до этого8, эта открытка ошибочно атрибутировалась как лист из рукописной Псалтири Государыни.
Вторая открытка императрицы Александры Федоровны с гамматическим крестом
Существует, наконец, двусторонняя открытка, воспроизводящая церковнославянский текст заупокойного тропаря 8-го гласа («Глубиною мудрости…») и краткую молитву о упокоении. Архивистами Йельского университета она ошибочно атрибутируется как Рождественская (sic!) открытка, нарисованная Цесаревичем Алексеем Николаевичем. Открытка датированная (по-церковнославянски, кириллицей, обозначен год ее создания: 1918). В конце текста поставлен также левосторонний гамматический крест.
Все три открытки подписаны одним и тем же инициалом «М» (Мама?).
Свастика вместо подписи
* * *
«Что же касается пристрастия Ее Величества к свастике, – писала ближайшая подруга Государыни Ю. А. Ден, – то в глазах Ее Величества она представляла собой не амулет, а некий символ. По Ее словам, древние считали свастику источником движения [iii], эмблемой Божественного начала»9.
...
Tags: Романовы, мистика, оккультизм, свастика
|
02:51 am
[Link] |
Голова Гонгадзе-Берлиоза в Киеве-Иерусалиме Испокон веку человечество находилось в ожидании конца света, но никто в соответствии с Библией не знает, когда он наступит. Православное сознание русских было особенно эсхатологическим. Страшный суд ожидали не раз с момента Крещения Руси. Очередные эсхатологические ожидания приходились на XX век,и Булгаков приход Воланда-Сатаны нарисовал в 20-30-е годы в Москве – Новом Иерусалиме, которая по православным представлениям именно так осмыслялась со середины XVII века. Интересно, что Патриарх Кирилл Иерусалимом Русского Православия назвал Киев - мать городов русских.
В этой связи примечательно, что события, связанные с найденной головой, приписываемой Гонгадзе, происходят как раз во время пребывания с пастырским визитом Патриарха Кирилла. Если роман "Мастер и Маргарита" были аллюзией с Новаым Заветом, то в духе постмодерна происходящий сериал "найдите журналиста (впоследствии - голову) Гонгадзе!" выглядит аллюзией с "Мастером и Маргаритой".
В Москве Булгакова происходило искажение и выворачивание Нового завета. Сегодня в Киеве происходит зазеркальная трансформация сюжета "Матера и Маргариты". Аннушку с успехом заменяет Алена, пролитое масло - симулякр миро, заменяется кошачьим кормом "Киттикет". Словно тени в "волшебном фонаре" проходят серой чередой тени своих Бегемотов, Фаготов, Варенух и Бездомных...
Как раз в День равноапостолького князя Владимира, основателя украинской государственности, находят в Белой Церкви голову Берлиоза, названную черепом Гонгадзе, происходит эдакий намек на бал у сатаны, где пили вино из кубка, сделанного из головы Берлиоза. Причем эта голова первоначально исчезла, и появилась только на балу у Воланда. И если в романе это была аллюзия с обретением главы Иоанна Предтечи, то предтечей чего является обретение симулякра этой головы, еще покрыто мраком.
Во время литургии происходит бескровная жертва: "пресуществление" (преобразование) святых даров – хлеба и вина в плоть и кровь Спасителя. На балу у сатаны происходила кровавая жертва барона Майгеля, кровь которого превратилась в вино, которое пили из чаши-головы Берлиоза Гонгадзе. Чью кровь будут пить из Головы Гонгадзе, скоро напишет Мастер.
Булгаковские герои "награждаются" покоем, временным покоем, ведь вечным покоем не может наградить дьявол. Мы не знаем пока, какой таинственный Мастер нарисовал человеческими судьбвми роман об утерянной голове Гонгадзе, но в воронку этого романа, как в джунгли Джуманджи была втянута вся страна. И как раз сегодня мы балансируем между выбором временного покоя, даруемого сатаной и путем к жизни вечной.
Tags: Украина, дело Гонгадзе, литература, мистика
|
02:35 am
[Link] |
Темная сторона Украины
Темний Бік Сили
У нещодавньому записі я вже торкався певних особливостей менталітету української нації, а якщо по-простому – української народної душі.
Там я зазначив, що у нас є темний бік, «внутрішній демон» (слово демон тут береться чисто у магічному сенсі, без якого-небудь негативного навантаження, яке воно має, наприклад, у християнських джерелах – це Сила з Нижнього Світу, з глибин Підсвідомого, якщо бажаєте не окультні, а наукові терміни). Умовно кажучи, у кожному «сумирному малоросі» причаївся «злий бандерівець» - треба лише вміти його пробудити.
Багато хто сахається цього демона. Наші вороги – то зрозуміло, вони хочуть мати «працьовитих хохлів», на яких так зручно їздити; козаки, гайдамаки, петлюрівці та упівці їм не потрібні, вони для них – смерть. Але багацько українців так само намагається відкараскатися від цієї Сили. Вона для них надто страшна, надто жорстока, надто «нетолерантна».
І це – головне завдання, насправді, що стоїть перед українським народом: треба позбутися страху перед частиною своєї ж сутності. Треба прийняти себе, повністю, цілісним.
Саме сплески цієї Сили, бурхливої та безжальної, рятували нас тоді, коли вже здавалося все, кінець – ми приречені, ми зникнемо з лиця Землі, якщо й не повністю фізично, то як нація – точно.
Ця Сила – і є той Дух, який промовляє в Декалозі:
Я дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя
Ми стоїмо на грані двох світів (між Нав’ю–Нижнім Світом, Світом підземних (хтонічних) богів та пращурів – та Прав’ю–Верхнім Світом, Світом богів небесних), у Яві, у Світі людей. І цю триєдність, серед інших символів, зображує і наш Тризуб.
Ця Сила – це спільний голос нашої рідної Землі, в яку лягли наші предки, і нашої Крові, яку вони нам передали... і якої стільки було пролито у цю святу для нас Землю – Батьківщину
Малюнок від vjn символічним кодом передає нам це послання: червоно-чорний, Кров і Земля – український бойовий прапор. І подвійна сварга-свастика: жовта – Сонячна, блакитна – Місячна, День і Ніч – гармонійне поєднання двох частин цілого, Світла й Темряви.
Мистецтво оперувати цією Силою можна назвати по-різному. Але візьмемо сталий термін - окультизм - містичне вчення, що визнає можливість безпосереднього спілкування із потойбічним світом. Хай буде так, непогане визначення. Містичне – тобто таємне, для втаємничених – і це дуже правильно, бо торкатися Сили можуть не всі. „А хто дасть допуск?!” запитаєте ви – „А сама Сила і дасть!” відповім я. Кому судилося – тому вона прийде. Той сам почує її голос. Потойбічний світ – тобто світ за нашою серединною гранню.
Але дуже важливо усвідомлювати, що це саме наша Сила. Чужого нам не треба. Це наша Земля, наша Кров і наші Предки. Наше Велике Повернення.
Тож це наш, національний окультизм. Націонал-окультизм - але український, а не чийсь ще. Він буде працювати тільки на нас. Треба лише навчитися користуватися цим потужним інструментом.
І ця Сила вже прокидається... вона вже готова почути голос тих, хто буде її кликати.
Ось як це намалював та описав мій друг pekelnyi_bulba (який дуже добре „резонує” з такими речами, як я відчуваю – і я ще наведу приклади його творчості, недарма він собі і псевдо таке обрав, від одного з імен Нижнього Світу – Пекло, знов таки зауважу, що це не християнський сенс цього слова).
Тисячолітній Запорожець
В надрах землі, між пеклом і раєм знову прокинається Тисячолітній Запорожець. Він скидає ковдру з людської шкіри, випиває кухоль крові, що стікає туди з поля бою і береться до справи. Він набирає в свою велетенську долоню землі і дмухає на неї Хоробрістю, Відвагою, Самопожертвою. А потім плює в неї своєю чорною слиною, в якій шкварчать Лють, Безжальність, Кровожерливість. Потім Тисячолітній Запорожець "виходить" в наш світ. Він намащує вістря свого списа "кашою" з землі, подиху і слини і встромляє його у землю. Земля гуде, в неї б'ють блискавки. Над скіфськими курганами, Чорним морем, Змієвими валами
повітря густішає і набуває червонястого кольору. Тисячолітній Запорожець викрикує слова заклинання і ті, хто чують їх - божеволіють, а в серцях ненароджених дітей загорається полум'я, що через роки покличе їх заступити місце тих, хто загинув у бою. Тисячолітній Запорожець вдихає повітря. Він відчуває запах майбутньої ворожої крові і ревіння бою. Він зникає. Для того
щоб повернутися...
Проблема українців у тому, що шалені вибухи цієї Сили розсіюються у Часі та Просторі без належної організації. І українці знову потрапляють у ярмо. Всяка «отаманщина», навіть така ефективна, як у Махно, рано чи пізно відступає перед регулярною армією та державним апаратом.
Лише один раз таке колосальне напруження народної волі було належним чином скероване у правильне русло. Богдан (дійсно богом даний, у прямому сенсі) Хмельницький, ця українська Надлюдина змогла створити українську державу буквально з нічого. Він створив її силою своєї волі (і не без допомоги нелюдських сил, це вже точно, і його соратники, і його супротивники відчували, що за ним стоїть Доля). Користувався він Силою і у більш прикладному, так би мовити, застосуванні.
Так, мало викликати Силу, мало зруйнувати нею вороже чуже – треба вміти скерувати її у потрібному напрямку, на творення свого. І Богдан зумів це. І не його провина, що він пішов з життя, не закінчивши справи, не знайшовши гідних наступників – сили однієї людини, навіть Надлюдини, не безмежні. Але його творення мало такий запас міцності, що існувало ще понад століття у надтоксичному „кислотному середовищі” московської імперії.
Він зумів структурувати оцю неприборкану, здавалося б, міць.
малюнки знов від Пекельного.
Як пробудиться ця Сила? – через Кров. Іншого виходу немає, як би кому не хотілося.
У нас був шанс
Ми обрали перший варіант. Він не справдився.
Тепер маємо зробити другий. Рішуче. Бо полумірами вже не зарадиш. Процес зайшов надто далеко. Помаранчева „революція” виявилася „плацебо”, порожньою пігулкою. Іноді навіть таке може спрацювати. Але не спрацювало. Потрібні справжні ліки.
Ось, якщо коротко, теорія. Яка ж практика? – пробуджуйте цю Силу, цього „Тисячолітнього Запорожця”, як сказав Бульба.
Пробуджуйте його вночі, на старих курганах, де поховані посічені в битвах козацькі кістки, у червоному світлі багаття, проливаючи на Землю Кров – перш за все – свою, кров людей, які вірять у Пробудження – та наближають його. Прислухайтесь – і ви почуєте цю Силу. Най буде так.
От і все, що я хтів вам зараз сказати. Я знаю, що більшість з читачів цього журналу пропустять це повз себе – так і має бути. Я знаю, що дуже добре, якщо хоча б десять людей почують і зрозуміють. Я знаю, що буде дуже добре, коли хоча б один чи одна з них, зрозумівши, не відсахнуться, а підуть по цьому Шляху. І це вже буде досягненням.
Присвячую цей запис Князю та Княгині Наві – Велесу та Марі, а також всім тим братам та сестрам, більшість з яких я ще не зустрів на дорозі свого життя, які вже не лякаються Темряви. Перш за все – у собі.
Tags: Украина, мистика, национализм, эзотерика
|
|