Темний Бік Сили У нещодавньому записі я вже торкався певних особливостей менталітету української нації, а якщо по-простому – української народної душі. Там я зазначив, що у нас є темний бік, «внутрішній демон» (слово демон тут береться чисто у магічному сенсі, без якого-небудь негативного навантаження, яке воно має, наприклад, у християнських джерелах – це Сила з Нижнього Світу, з глибин Підсвідомого, якщо бажаєте не окультні, а наукові терміни). Умовно кажучи, у кожному «сумирному малоросі» причаївся «злий бандерівець» - треба лише вміти його пробудити. Багато хто сахається цього демона. Наші вороги – то зрозуміло, вони хочуть мати «працьовитих хохлів», на яких так зручно їздити; козаки, гайдамаки, петлюрівці та упівці їм не потрібні, вони для них – смерть. Але багацько українців так само намагається відкараскатися від цієї Сили. Вона для них надто страшна, надто жорстока, надто «нетолерантна». І це – головне завдання, насправді, що стоїть перед українським народом: треба позбутися страху перед частиною своєї ж сутності. Треба прийняти себе, повністю, цілісним. Саме сплески цієї Сили, бурхливої та безжальної, рятували нас тоді, коли вже здавалося все, кінець – ми приречені, ми зникнемо з лиця Землі, якщо й не повністю фізично, то як нація – точно. Ця Сила – і є той Дух, який промовляє в Декалозі: Я дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя Ми стоїмо на грані двох світів (між Нав’ю–Нижнім Світом, Світом підземних (хтонічних) богів та пращурів – та Прав’ю–Верхнім Світом, Світом богів небесних), у Яві, у Світі людей. І цю триєдність, серед інших символів, зображує і наш Тризуб. Ця Сила – це спільний голос нашої рідної Землі, в яку лягли наші предки, і нашої Крові, яку вони нам передали... і якої стільки було пролито у цю святу для нас Землю – Батьківщину Малюнок від vjn символічним кодом передає нам це послання: червоно-чорний, Кров і Земля – український бойовий прапор. І подвійна сварга-свастика: жовта – Сонячна, блакитна – Місячна, День і Ніч – гармонійне поєднання двох частин цілого, Світла й Темряви. Мистецтво оперувати цією Силою можна назвати по-різному. Але візьмемо сталий термін - окультизм - містичне вчення, що визнає можливість безпосереднього спілкування із потойбічним світом. Хай буде так, непогане визначення. Містичне – тобто таємне, для втаємничених – і це дуже правильно, бо торкатися Сили можуть не всі. „А хто дасть допуск?!” запитаєте ви – „А сама Сила і дасть!” відповім я. Кому судилося – тому вона прийде. Той сам почує її голос. Потойбічний світ – тобто світ за нашою серединною гранню. Але дуже важливо усвідомлювати, що це саме наша Сила. Чужого нам не треба. Це наша Земля, наша Кров і наші Предки. Наше Велике Повернення. Тож це наш, національний окультизм. Націонал-окультизм - але український, а не чийсь ще. Він буде працювати тільки на нас. Треба лише навчитися користуватися цим потужним інструментом. І ця Сила вже прокидається... вона вже готова почути голос тих, хто буде її кликати. Ось як це намалював та описав мій друг pekelnyi_bulba (який дуже добре „резонує” з такими речами, як я відчуваю – і я ще наведу приклади його творчості, недарма він собі і псевдо таке обрав, від одного з імен Нижнього Світу – Пекло, знов таки зауважу, що це не християнський сенс цього слова). Тисячолітній Запорожець В надрах землі, між пеклом і раєм знову прокинається Тисячолітній Запорожець. Він скидає ковдру з людської шкіри, випиває кухоль крові, що стікає туди з поля бою і береться до справи. Він набирає в свою велетенську долоню землі і дмухає на неї Хоробрістю, Відвагою, Самопожертвою. А потім плює в неї своєю чорною слиною, в якій шкварчать Лють, Безжальність, Кровожерливість. Потім Тисячолітній Запорожець "виходить" в наш світ. Він намащує вістря свого списа "кашою" з землі, подиху і слини і встромляє його у землю. Земля гуде, в неї б'ють блискавки. Над скіфськими курганами, Чорним морем, Змієвими валами повітря густішає і набуває червонястого кольору. Тисячолітній Запорожець викрикує слова заклинання і ті, хто чують їх - божеволіють, а в серцях ненароджених дітей загорається полум'я, що через роки покличе їх заступити місце тих, хто загинув у бою. Тисячолітній Запорожець вдихає повітря. Він відчуває запах майбутньої ворожої крові і ревіння бою. Він зникає. Для того щоб повернутися... Проблема українців у тому, що шалені вибухи цієї Сили розсіюються у Часі та Просторі без належної організації. І українці знову потрапляють у ярмо. Всяка «отаманщина», навіть така ефективна, як у Махно, рано чи пізно відступає перед регулярною армією та державним апаратом. Лише один раз таке колосальне напруження народної волі було належним чином скероване у правильне русло. Богдан (дійсно богом даний, у прямому сенсі) Хмельницький, ця українська Надлюдина змогла створити українську державу буквально з нічого. Він створив її силою своєї волі (і не без допомоги нелюдських сил, це вже точно, і його соратники, і його супротивники відчували, що за ним стоїть Доля). Користувався він Силою і у більш прикладному, так би мовити, застосуванні. Так, мало викликати Силу, мало зруйнувати нею вороже чуже – треба вміти скерувати її у потрібному напрямку, на творення свого. І Богдан зумів це. І не його провина, що він пішов з життя, не закінчивши справи, не знайшовши гідних наступників – сили однієї людини, навіть Надлюдини, не безмежні. Але його творення мало такий запас міцності, що існувало ще понад століття у надтоксичному „кислотному середовищі” московської імперії. Він зумів структурувати оцю неприборкану, здавалося б, міць. малюнки знов від Пекельного. Як пробудиться ця Сила? – через Кров. Іншого виходу немає, як би кому не хотілося. У нас був шанс

Ми обрали перший варіант. Він не справдився. Тепер маємо зробити другий. Рішуче. Бо полумірами вже не зарадиш. Процес зайшов надто далеко. Помаранчева „революція” виявилася „плацебо”, порожньою пігулкою. Іноді навіть таке може спрацювати. Але не спрацювало. Потрібні справжні ліки. Ось, якщо коротко, теорія. Яка ж практика? – пробуджуйте цю Силу, цього „Тисячолітнього Запорожця”, як сказав Бульба. Пробуджуйте його вночі, на старих курганах, де поховані посічені в битвах козацькі кістки, у червоному світлі багаття, проливаючи на Землю Кров – перш за все – свою, кров людей, які вірять у Пробудження – та наближають його. Прислухайтесь – і ви почуєте цю Силу. Най буде так. От і все, що я хтів вам зараз сказати. Я знаю, що більшість з читачів цього журналу пропустять це повз себе – так і має бути. Я знаю, що дуже добре, якщо хоча б десять людей почують і зрозуміють. Я знаю, що буде дуже добре, коли хоча б один чи одна з них, зрозумівши, не відсахнуться, а підуть по цьому Шляху. І це вже буде досягненням. Присвячую цей запис Князю та Княгині Наві – Велесу та Марі, а також всім тим братам та сестрам, більшість з яких я ще не зустрів на дорозі свого життя, які вже не лякаються Темряви. Перш за все – у собі.