|
| |||
|
|
"І мозок на стінах, як холодець, тремтить" Відплата Ми в сонячній журбі віки на вас робили, І срібло, й золото глибоко під землею і сестри шили їм убрання на бали, а потім, по ночах, у вікна заглядали, де в звуках вальса ви крутились і пливли Вас змалку, як квіток, кохали і рядили, ви звикли від життя усе без бою брать. За наші гроші вас панами бути вчили – кайдани золоті душі своїй кувать. А ми?.. Ми вчилися лиш матюків на шахтах, і водкою свій сум в получку заливать, та долі по світу шукати, а сестри – тіло продавать. І піп з хрестом в руці давав нам ніж у руки і за об`їдки з панського стола на брата брата слав під молитовні звуки, й морями наша кров в сліпій борні текла. А бог на небі спав. Мовчали темні далі. В безодню падали, як олово, віки. Ми на хрестах своїх пророків розпинали і в болотяних снах плели п`явкам вінки Але настали дні! Спливла з очей полуда, і ми побачили, де ворог і де брат, і вибили огонь відплати наші груди в жадані дні Червоних Свят Лакеї зла і тьми! Уже Комуни дзвони погребний реквієм для вас гудуть, гудуть, і падають, як дощ, двірці, корони, трони, в прокляттях боротьби на сполох гулко б`ють Вже небо обняли всесвітнії пожари, і там, де ми пройдем, лиш порох шелестить. На голови катів ми сиплемо удари – і мозок на стінах, як холодець, тремтить. Ми йдем вам відплатить за сльози, кров, за муки, що бідний люд віки тернистим шляхом лив. За це ми душим вас, ламаєм ноги, руки і топимо в крові наш нескінченний гнів. А в полі – сонце, май... Гудуть червоні дзвони, в полях і городах останній бій кипить. І падають, як дощ, двірці, корони, трони, То ми йдемо... Тремтіть і ждіть! Вперше надруковано 20 травня 1920 р. в газеті «Одеський комуніст», за підписом «Сумний». |
|||||||||||||