Джугало-1
ОУНІВЦІ НА СЛУЖБІ ІМПЕРІАЛІСТИЧНИХ РОЗВІДОК
Прес-конференція у м.Києві

Як уже повідомлялось в пресі, 19 квітня ц.р. Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном влаштувало в м.Києві прес-конференцію для радянських і іноземних кореспондентів газет, інформаційних агентств, радіо і телебачення. В ній взяв участь Джугало С.І. – колишній член антирадянської емігрантської організації українських буржуазних націоналістів, так званих „закордоних частин ОУН”. На прес-конференції були присутні також діячі науки, літератури і мистецтва, численні представники громадськості України.
Прес-конференцію відкрив голова правління Товариства письменник Юрій Смолич. Звертаючись до присутніх в залі, він сказав:
- Сьогодні Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном запросило вас сюди, щоб ви змогли почути виступ Джугала Степана Івановича, який нещодавно повернувся на Батьківщину після багаторічного перебування за кордоном. Під час Вітчизняної війни Джугало служив у створеній ватажками ОУН за вказівкою гітлерівського командування так званої дивізії СС „Галичина”. В її складі воював проти частин Радянської Армії, з рештками цієї дивізії втік з території Радянського Союзу на Захід і там приєднався до організації українських націоналістів (ОУН), ватажки якої Бандера, Стецько, Ленкавський та інші, маючи неабиякий досвід антинародної шпигунсько-терористичної діяльності, знайшли собі після війни нового господаря в особі розвідок імперіалістичних країн.
Джугало протягом довгого часу працював у «проводі» так званих «закордонних частин ОУН» (3Ч ОУН), центр яких до цього часу перебуває у Мюнхені, і належав до спеціального засекреченого відділу, відомого під назвою К-3 (так звана «референтура зв'язку з краем»). Ця установа на завдання західнонімецької розвідки вербує серед членів організації українських націоналістів агентуру, навчає її та засилає на територію Радянської України для здійснення ворожих актів проти нашої Вітчизни. З заяви Джугала ви докладно дізнаєтесь, наскільки активно західнонімецька розвідка «Бундеснахріхтендінст» (БНД) використовує для шпигунської роботи проти СРСР українських буржуазних націоналістів.
Я не можу не звернути уваги присутніх на те, сказав далі Ю.Смолич, що не тільки БНД, а й розвідки інших імперіалістичних країн широко використовують ватажків українських націоналістів у підривних діях проти СРСР як з метою шпигунства, так і для проведення ідеологічних диверсій. Особливу активність в цьому відношенні проявляють Сполучені Штати Америки. Не дивно, що саме на їх території знайшла притулок більшість ватажків українських буржуазних націоналістів, на совісті яких чимало важких злочинів, заподіяних проти українського народу в роки Вітчизняної війни. На утриманні американської розвідки, наприклад, знаходиться група її платних агентів, що йменують себе «закордонним представництвом української головної визвольної ради» (3П УГВР). На чолі його стоїть один з близьких приятелів Бандери, Стецька, Ленкавського та інших, давній і досвідчений агент американської розвідки, воєнний злочинець Микола Лебедь, який під час другої світової війни активно співпрацював з гітлерівською розвідкою, за її завданням організовував терористичні акти проти українського і польського населення на території західних областей України та в Польщі. Американська розвідка за допомогою Лебедя та його підручних постійно вербує шпигунів з кіл українських буржуазних націоналістів і різними шляхами засилає їх до Радянського Союзу для збирання шпигунської інформації про СРСР та здійснення ідеологічної диверсії.
Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном, сказав на закінчення Юрій Смолич, проводить велику роботу по розвитку культурних зв'язків з співвітчизниками українцями, які проживають за кордоном. Наші двері широко відчинені для всіх, хто приходить до нас з щирим серцем і добрими намірами. Проте ми не можемо залишатися байдужими до підступів ватажків українських буржуазних націоналістів, які намагаються перешкодити розвиткові таких дружніх відносин та використати ці зв'язки з ворожою до нашого народу метою. Ми знаємо, що серед українців-емігрантів переважну більшість становлять чесні люди, які щиро зичать щастя та успіхів своїй Батьківщині. Треба сказати, що останнім часом чимало учасників націоналістичних організацій переглянули своє ставлення до Радянської України і відійшли від діяльності антирадянських центрів, що існують за кордоном на кошти імперіалістичних розвідок. Частина з них, скинувши з своїх плечей важкий тягар минулого, повернулась па Батьківщину, щоб разом з усім українським народом брати участь у будівництві ще кращого життя на нашій землі. Одним з них є і Джугало С. І.
Слово для заяви надається Джугалу С. І.
Ще зовсім недавно, говорить він, я знаходився в Австрії, далеко від моєї Батьківщини, і міг лише мріяти про те, щоб повернутись додому, до своєї сім'ї. І от я виступаю перед нами в місті Києві.
23 роки тому, залишивши дружину, троє дітей і свою рідну Сокальщину, де я народився, виріс і вчителював, я з рештками дивізії СС «Галичина» втік на Захід. За ці роки мені довелось чимало пережити. Я багато побачив і багато дечому навчився. Я міг би чимало розповісти про це, але для цього були б потрібні не години, а тижні. Тому я хочу розповісти вам лише про те, що мене особливо хвилювало, заставляло замислюватись і що кінець кінцем привело мене на Батьківщину.
Знаходячись в еміграції, а точніше говорячи, на вигнанні, я був членом організації українських націоналістів, яка має претензійну назву — «закордонні частини організації українських націоналістів» (3Ч ОУН), і входив до складу так званої «референтури зв'язку з краєм», яка мала умовну назву К-3. Разом з тим я довгий час виконував функції особистого охоронця керівника 3Ч ОУН Ленкавського, був бухгалтером у проводі організації, який знаходиться в Мюнхені на Цепелінштрасе, 67.
Постійне спілкування з провідниками організації і робота в референтурі К-3 дали мені можливість добре розібратись у тому, що відбувається в керівній верхівці ОУН, продумати, зрозуміти і відповісти самому собі на питання, кому служить купка людей, що звуть себе «політичними борцями» і галасують про свою любов до України та українського народу.
З повною відповідальністю і знанням питання я можу заявити, що керівники 3Ч ОУН — Ленкавський, Стецько, Кашуба. Васькович та інші в своїх темних діях ніколи не керувались почуттям любові до українського народу, про що вони постійно стверджують, а заклопотані лише тим, щоб на гроші, зібрані з одурманених ними ж українських емігрантів, будувати свій власний добробут. З цією ж метою вони вірою і правдою служать інтересам тих іноземних розвідок, які готові платити за їх послуги.
В «референтурі зв'язку з краєм» я почав працювати з 1956 року. Я не посідав у ній великих посад і не належав до числа її керівників. Але я був безпосереднім виконавцем тих рішень, які приймались моїми шефами, і ця обставина давала мені можливість багато дечого знати про їх задуми і практичну роботу. У функції «референтури зв'язку з краєм» входить добір із числа членів «закордонних частин ОУН» агентів, їх підготовка і засилання до Радянського Союзу для шпигунської та іншої підривної діяльності. Референтура діє під безпосереднім керівництвом і при конкретній практичній допомозі з боку західнонімецької розвідки. Зв'язок референтури К-3 із західнонімецькою розвідкою здійснює її керівник Григорій Васькович (мешкає в Мюнхені на Людвігсфельде, Опальштрасе і є «фахівцем» по виготовленню фальшивих документів і печаток) та його заступник Степан Костюк (Мюнхен, Альпенштрасе, 18/4), що виступає також в ролі перекладача інструкторів БНД, які здійснюють підготовку агентів, що постачаються 3Ч ОУН. Ще раніше, тобто до того, як піти на послуги західнонімецькій розвідці, Васькович співпрацював з англійською розвідкою, за завданням якої він завербував і передав у розпорядження англійців ряд членів організації.
Крім Васьковича і Костюка, в референтурі працюють Роман Дебрицький (Мюнхен, Прагерштрасе, 8/10), Богдан Ципера, Петро Головінський, Сергій Бовдій та інші. [Все сотрудники отдела "К-3" с целью маскировки своей настоящей работы занимают официальные посты в "заграничных частях" ОУН. Например, Васькович — казначей организации, Костюк работает в редакции газеты "Шлях перемоги", Ципера – в типографии, я работал бухгалтером].
Під час моєї роботи в «референтурі зв'язку з краєм» я брав безпосередню участь у підготовці кількох груп агентів, частина яких в 1957 і 1959 роках була перекинута через австро-чехословацький кордон до Польщі, а потім до СРСР. Як мені стало пізніше відомо, деякі з членів цих груп відразу ж після переходу кордону з'явились добровільно у відповідні державні установи СРСР і Польщі, відмовившись від виконання одержаних шпигунських завдань, а інші були затримані. Я маю на увазі членів 3Ч ОУН і агентів західнонімецької розвідки Небесного, Малисевича, Ганяка, Давидяка та інших.
Підготовка першої групи агентів, до складу якої входили Малисевич, Небесний, Ганяк і Ципера, проводилась західно-німецькою розвідкою в Італії. Австрії та безпосередньо в ФРН. В Італії навчання агентів проходило за допомогою інструкторів італійської розвідки, з якою БНД щодо цього мала відповідну угоду.
В Австрії як конспіративні приміщення для агентури використовувалось помешкання в м. Відні на Бехартштрасе, підібране Васьковичем разом зі мною, а також вілла в Глоггніц, пошта Пріггліц, Кастейль Гут, за 70 км від Відня, що належала старому членові ОУН Ріко Ярому. В його маєтку також зберігалася зброя й устаткування, якими користувались члени К-3, що брали участь у здійсненні переходу агентами австро-чехословацького кордону. Вся зброя — автомати «стен» та пістолети — була англійського походження. Засилці до СРСР кожної групи західнонімецьких агентів з числа членів 3Ч ОУН передувала тривала підготовка.
Я вже говорив, що група агентів в складі Малисевича, Небесного, Ганяка та Ципери готувалась на території трьох країн. Друга група, в складі Ганяка, Давидяка і Левицького, з якою я працював, готувалась, головним чином, в ФРН. Цього разу навчання проходило в пансіонаті, що належав баронесі фон Ган, розташованому у містечку Ашау, приблизно за 20 кілометрів від Розенгейма (Баварія). До програми підготовки цих двох груп входило: робота з рацією, вивчення шифрів, тайнопису, орієнтування на місцевості за допомогою карт та компасу, стрілецькі вправи, підроблення документів, вивчення різної зброї, марші на велику відстань з усією амуніцією, подолання дротяних перешкод тощо. Особлива увага приділялась прищепленню агентам навикив збирання розвідувальної інформації про важливі військові об'єкти.
Джугало зазначає, що в Австрії БНД має спеціальну групу оунівців, що проживають у Зальцбурзі, завданням якої є постійне спостереження за обстановкою на австро-чехословацькому кордоні, а також забезпечення операцій, зв'язаних з засилкою агентів. До складу цієї групи входять Сергій Бовдій (працює у фірмі «Сандерзон»), Петро Головинський (працює на фабриці фарб у районі Парш), Микола Галімурка (працює у фірмі по виготовленню свердл), Григорії Бобурчак, який проживає в м.Ламбах під Зальцбургом, та Микола Петрущак, що мешкає в Зальцбург-Айгені. Вся робота по підготовці агентури і здійсненню її переходу через кордон проводилась на кошти західнонімецької розвідки.
Провідникам 3Ч ОУН і референтури К-3 в останні роки все важче стає обдурювати рядових членів організації і приховувати від них свій зв'язок з розвідками. Все важче знаходити простачків, які б погодились виконувати шпигунські завдання. На це тепер клюють тільки ті з членів 3Ч ОУН, що в силу обставин, в яких вони живуть, не обізнані ні з діяльністю ватажків організації і їх зв'язками з розвідками, ні з справжнім становищем на Україні. Аналізуючи свою роботу в референтурі К-3, я прийшов до висновку, що вона не має нічого спільного з тими гаслами, які пропагують провідники ОУН, спрямована цілком проти українського народу і служить інтересам іноземних держав. Якщо до роботи в референтурі я, вихований на літературі і виступах провідників українських націоналістів, ще в якійсь мірі вірив, що провідники ОУН справді бажають кращого українському народові, то після того, про що я дізнався, ця віра у мене повністю зникла. Цьому також значною мірою сприяла і сама обстановка в організації українських націоналістів, де панують терор і свавілля.
Джугало говорить про те, що так званою «службою безпеки ОУН», руками її керівника Івана Кашуби та його поплічників за вказівкою «проводу» було ліквідовано цілий ряд керівних членів організації, неугодних верховодам ОУН. Зокрема, він розповідає про вбивство Дмитра Штикала, що розглядався як найбільш ймовірний кандидат на пост провідника 3Ч ОУН. Свого часу він був найближчим другом Бандери і користувався його повним довір'ям.
[Штикало входил в ОУН со студенческих лет и все время, пока состоял в организации, был ближайшим другом Бандеры и пользовался его полным доверием...
Он пришел к выводу, что нынешняя деятельность ОУН бесполезна и направлена во вред украинскому народу. В узком кругу своих друзей он стал остро критиковать позиции Ленкавського, Стецько и Кашубы, обвиняя их в том, что они отошли от идеалов организации и сотрудничают с западногерманской разведкой. Кроме того, как человек очень скромный в личной жизни, со своими твердыми понятиями о нормах человеческого поведения, Штикало резко осуждал аморальное (как он считал) поведение Ленкавського, Кашубы и других. Еще в 1962 году мне стало известно от Васьковича про угрозу Штикало довести все эти факты до сведения членов «заграничных частей» ОУН. Эти выступления Дмитрия Штикало привели к тому, что он был вызван на квартиру Ленкавського, который вместе с Кашубой устроил ему допрос. Я все это знаю потому, что по приказанию Ленкавського находился в соседней комнате и записывал допрос на магнитофонную ленту. Как мне стало позднее известно, эта запись должна была послужить для компрометации Штикало перед членами «заграничных частей» ОУН и закрыть ему путь к возможному избранию на пост руководителя организации. Во время этого допроса Штикало был обвинен во всех смертных грехах, вплоть до измены ОУН. Там не забыли и про то, что у него на Украине есть близкие родственники. Из ответов Штикало во время этой беседы, невольным свидетелем которой мне довелось быть, можно было прийти к выводу, что он действительно имел намерение выступить с разоблачениями Ленкавського и Кашубы на предстоящей конференции «заграничных частей» ОУН...
Ленкавський и Кашуба боялись, что он может пойти на их публичное разоблачение как агентов западногерманской разведки. Слежку за Штикало организовал по поручению Кашубы член ОУН Богдан Чепак, который живет в Мюнхене и является студентом медицинского факультета университета. Через несколько дней после допроса Ленкавський вызвал меня и, не утруждая себя никакими объяснениями, буквально ошеломил меня сообщением, что мне поручается ликвидация Штикало. Очевидно, он хотел сразу убить двух зайцев: уничтожить человека, который мог в любой момент его разоблачить и, сделав меня убийцей, навсегда заставить молчать свидетеля допроса Штикало. Я категорически отказался делать это, и, думаю, решимость, с которой я это сказал, произвела впечатление на Ленкавського, так как он не настаивал и никогда больше в разговорах со мной не возвращался к этому вопросу. Дело Штикало кончилось тем, что в ноябре 1963 года в газете «Шлях перемоги» появилось сообщение о его смерти, причем вожаки «заграничных частей» ОУН не жалели слов для лицемерных похвал по его адресу. В действительности Штикало был убит подчиненными Кашубы... Насколько мне известно, западно-германские чиновники не проводили расследования, чтобы установить причины смерти Штикало].
Всі приведені вище обставини, сказав на закінчення Джугало, примусили мене тверезо подивитися на життя. Я прийшов до єдиного правильного висновку про необхідність остаточно порвати з ОУН і повернутись на Батьківщину. І я це зробив. Мені залишається тільки жалкувати, що цей рішучий крок зробив занадто пізно, безглуздо витративши понад 20 років свого життя. Я сподіваюсь, що Радянська влада і мій рідний народ простять мені те, що я зробив проти них на протязі цих довгих років. Я хочу жити й працювати разом з усіма радянськими людьми, своєю працею довести щирість мого вчинку і спокутувати мою провину перед українським народом.
Потім Джугало С. І. відповів на запитання радянських і зарубіжних журналістів.
Запитання. На чому грунтується ваше твердження про те, що західнонімецька розвідка використовує територію Австрії для підривної роботи проти Радянського Союзу?
Відповідь. За весь час моєї роботи в референтурі К-3 західнонімецька розвідка використовувала виключно австрійський терен у підривній діяльності проти Радянського Союзу. Чому це робиться, неважко зрозуміти. На випадок, коли б на кордоні стався провал, для БНД було б легше залишитись в тіні. Тому така робота ведеться БНД на чужій території, а не на власній. Тому-то і зброя і амуніція, якою користувалися групи, була англійського, а не західнонімецького походження. Що БНД і надалі планує використовувати австрійську територію у підривній роботі, свідчить те, що на території Австрії існує група БНД на чолі з Петром Головинським, який мешкає в Зальцбурзі.
Мені також відомо, що не лише західнонімецька розвідка, а й американська використовує австрійську територію для підривної роботи проти Радянського Союзу. Мої знайомі з референтури К-3 цілком відверто говорили, що в американському посольстві у Відні є американський розвідник на прізвище Михайлов, виходець з білоемігрантської родини, спеціальним завданням якого є вивчати радянських громадян і радянські установи та вести проти них підривні дії.
Запитання. Що вам відомо про зв'язки українських націоналістів з розвідками інших капіталістичних країн? Адже ви докладно розповіли про співробітництво провідників ОУН з західнонімецькою розвідною і тільки почасти з італійською.
Відповідь. Я хотів би на початку пояснити, що коли я говорив про співпрацю ЗЧ ОУН з західнонімецькою розвідкою, то я мав на увазі лише купку ватажків ОУН і активістів організації, які безпосередньо співпрацювали і співпрацюють з розвідкою, тобто є агентами БНД. Загал української еміграції, а також абсолютна більшість членів ОУН не знають про цю співпрацю, тому що все це зберігається в суворій таємниці. Крім співпраці з БНД, ватажки 3Ч ОУН співпрацювали з іншими розвідками — американською, англійською, а також італійською, про що я вже згадував у своєму виступі, говорячи про домовленість між БНД і італійською розвідкою, про вишкіл нею агентів БНД.
Про те, що ОУН співпрацювала з американською розвідкою, найкраще свідчить приклад з організаційним емісаром оунівцем Охрімовичем, що був закинений американцями для підривної роботи до СРСР і потім затриманий радянськими органами. У 1951 році Мирон Матвієйко, керівник служби безпеки 3Ч ОУН, був перекинутий англійцями літаком на територію Радянської України.
Далі співпраця, так би мовити, місцевого характеру. Ватажок ОУН в Австрії Йосип Тюшко неодноразово розповідав, що він у 1953 році кілька раз контактувався з американською розвідкою Сі-Ай-Сі. Американським агентом є Михайло Рудко, що працює в Мюнхені у так званому «з'єднаному українсько-американському допомоговому комітеті» (ЗУАДК), а також Любомир Ортинський — американський розвідник, що працював при проводі 3Ч ОУН, а пізніше в закордонному проводі і УГВР. Повинен сказати, що і мене в 1953 році американська розвідка намагалася втягнути до своєї роботи. Однак я категорично відмовився, і можливо, ця відмова була причиною, з якої мене було звільнено а роботи в ЗУАДК.
Запитання. Чи не могли б ви розповісти докладніше про ватажків українських націоналістів, зокрема про приватну сторону їх життя.
Відповідь. Візьмемо, наприклад, Ленкавського, голову проводу українських націоналістів. Мені неважко про нього дещо сказати. Більше трьох років я мешкав з ним під одним дахом. Це справжній п'яниця, який більшість свого часу проводить у мюнхенських ресторанах та шинках. Я не раз ходив з ним до тих шинків, не маючи можливості відмовитись. Його коханку Гертруду Гарнайтнер знають всі на Цепеліні. Ця декласована жінка волочилась з американцями, а також мала інтимні зносини з іншими верховодами ОУН, поки не попала до рук Ленкавського. (Сміх у залі). Спочатку він мешкав разом з нею в комфортабельній квартирі, але тому, що це компрометувало організацію (на свою власну компрометацію він мало звертав уваги) і назрівав скандал, Ленкавський змушений був перевести її до другого помешкання, яке він купив для неї, взявши для цього 7 тис. марок з головної каси проводу. (Пожвавлення в залі, сміх).
Другим, характерним ватажком 3Ч ОУН є Ярослав Стецько, якого навіть його друзі вважають заповзятим інтриганом, особливо коли йдеться про його особисті позиції і про гроші. Стецько, власне, хворіє на манію величності і в дійсності є людиною дуже слабохарактерною, знаходиться виключно під впливом своєї дружини, яка фактично веде його «справи».
Ці два найголовніші ватажки ОУН ненавидять один одного і стараються заплямувати один одного. Ленкавський ненавидить Стецька як меншого за себе, Стецько ненавидять Ленкавського, бо вважає, що Ленкавськнй забрав пост провідника ОУН, на який він сам давно претендує. Крім того, Стецька не в меншій мірі цікавлять і гроші, бо Ленкавський має під своїми руками цілу головну касу, а для Стецька гроші — це головне, найважливіша річ. Фактично і для Ленкавського гроші — це найважливіша річ, бо вони обидва вже давно не вірять в те, що роблять, в справу, яку вони заступають.
Запитання. Чи не відомі вам ще які-небудь факти підготовки західнонімецькою розвідкою агентів з числа українських націоналістів для засилки з Радянський Союз?
Відповідь. Такі факти мені відомі. В 1959 році, як я вже говорив, була відправлена група Ганяка, Давидяка і Левицького. В тому ж році восени БНД приступило зо організації наступної групи, в яку були включені Петро Головинський, Богдан Ципера і два члени організації, завербовані в Англії. Спочатку вони проходили фізичну підготовку в приміщенні на Цепелінштрасе, але з того часу, коли до цієї роботи підключилася БНД, їх перевели в окрему віллу, розташовану в одному з передмість Мюнхен-Пасінга, на Грефельфінгштрасе, де вони мешкали і проходили вишкіл.
Найбільш досвідченим поміж тих розвідників був Богдан Ципера, який ще в 1957 році був закинений до Польщі. Там він допоміг переправитися на Радянську Україну Малисевичу і Небесному, а сам повернувся назад. Зі слів Головинського, також одного з досвідчених агентів, мені відомо, що цю групу передбачалось заслати на територію західних областей України влітку 1961 року для проведення там підривної роботи. Однак через те, що в 1960 році Мирон Матвієйко (колишній шеф служби безпеки ОУН, що був засланий до Радянського Союзу англійцями ще в 1951 році) виступив по радіо, і на Заході дізналися, що українські націоналісти в краю розкриті, підготовка групи була перервана і пересунута на більш пізній час.
В 1965 році, коли я вже не брав безпосередньої участі в роботі тієї групи, я запримітив, що вона знову приступила до активної діяльності і оперувала на кордоні. Але чи здійснила вона перехід кордону, я не знаю, бо в той час я безпосередньої участі в підготовці групи уже не брав.
Запитання. Як ви переконалися, що вас не судитимуть, коли повернетесь?
Відповідь. Коли я зрозумів, що все те, що я вважав за правду, є звичайна брехня, я вирішив порвати з ОУН і не боявся, що мене будуть судити. Мені краще було б бути десь, скажімо, в таборах примусової праці, ніж мати нечисту совість, знати, що я дію проти власного народу. Отже, для мене не було проблемою, будуть судити чи ні. Цього я не боявся. Я волів би бути засуджений тут, ніж бути на волі там. Бути на волі там і думати, що 20 років життя прожито даремно? Колись я думав, що іду боротись за великі ідеали, на історичне покликання і т.д. А коли мені та пелена спала і я переконався, що тих великих ідеалів немає, то для мене суд – це була дрібниця.
Джугало відповів також на ряд інших запитань. Відповідаючи на одне з них, він зазначив, що обман, який намагаються сіяти буржуазні націоналісти, надто дорого коштує деяким людям, які інколи підпадають, на жаль, під вплив їх облудної пропаганди та демагогічної фразеології. „Кращими ліками для таких одурманених, - сказав Джугало, - було б самим опинитися хоча б на мить на Цепелінштрасе, 67, у Мюнхені, в кублі націоналістичних верховодів, де панує атмосфера продажності, інтриганства і терору. Той, хто гляне хоч раз на того ж Ленкавського і його дії, на того ж Стецька, відразу ж отямиться і позбудеться націоналістичних переконань, як це зробив я”.
Численні факти і приклади, наведені в заяві Джугала С.І. та його відповіді на запитання радянських і іноземних журналістів ще раз неспростовно підтверджують, що ватажки українських буржуазних націоналістів за кордоном давно вже перетворилися на платних агентів розвідок імперіалістичних держав. Ворожа підривна діяльність запроданців і зрадників народу – оунівців викликає глибокий гнів і обурення трудящих України, всіх радянських людей. І хай знають жовтоблакитні недобитки та їх імперіалістичні хазяї, що всі підступні дії, до яких вони вдаються, приречені на ганебний провал.

Материалы пресс-конференции были опубликованы в „Літературній Україні” 26.04.1966. Дополнены по тексту книги А.Гэрэна „Серый адмирал”.-М, 1970.