Пассионариям


Снаряд майнув високо у блакить,
Неначе дзвін ударила гармата
І вже за нескінченно довгу мить
Влетів він гостем у далеку хату



А там його чиясь зустріла мати
Це байдуже. Бо в тебе був наказ,
І ввечері ти будешь міцно спати
Бо це війна. І це не в перший раз.



Земля ця – наша! Треба воювати
За неї з тими, хто на ній живе
Тому щодня доводиться стріляти
В блакитне небо. Заспокой себе.



Казатимешь собі, що ти невинен
Що ти її не бачив і не знав
І звісно, це була лише людина.
А ти людиной бути перестав.



Андрей Манчук Серпень 2014