| Голоси |
[Jul. 17th, 2009|05:01 pm] |
| [ | Current Music |
| | Віктар Шалкевіч - Pijmy do dna | ] |
Голоси
— Пане лікарю, пане лікарю, рятуйте, не можу так більше! — буквально ввалився в кабінет юнак у чорному.
Лікар здивовано підняв очі і підскочив зі стільця, побачивши зсудомлене знайоме обличчя. Ні, не послідовника античних стоїків, що тягнуть із хворобою до останнього і в лікарню потрапляють лише насильно, на "швидкій" і з "музикою", причому одразу в реанімацію. Цього хлопця він тиждень тому власноруч виписав зі стаціонару. Прямий удар блискавкою. Артурові пощастило вижити. Репортери, лікарняне ліжко… І от він вирішив порушити сумну дрімоту кінця робочого дня. Невже десь недопрацювали?
— Лягайте на кушетку.
Юнак слухняно витягнувся на канапці під стінкою.
— Уф, у будівлях легше… трохи…
— Що сталося? Заспокойтесь і розповідайте.
— Голоси. Вони переслідують мене щовечора. Особливо надворі, під липами… Переслідування, арешти, вбивства, катування, побиття — вони розказують про це щодня, дискутують, обсмоктують подробиці… дещо дивною мовою, цілком зрозумілою, але незвичною. Звук перекривається шумом, але, як правило, голос все ж чути досить добре. Таке враження, ніби в моїй голові оселилося ток-шоу з телебачення, але якогось брутального змісту. Шум переслідує весь час, коли я в місті. Зараз теж.
— Тааак… Приїхали…
Сумна слава будинку по вулиці Фрунзе, схоже, зовсім не засмутила Артура. Втім, судячи з вигляду пацієнта, він згоден був хоч на трепанацію черепа прямо на робочому столі Ігоря Олександровича.
Черговий персонал будинку з білими стінами не відмовив хлопцеві в гостинності. Мовчки вислухавши його уривчасту розповідь, літня жінка швидко заповнила необхідні папери, вивела акуратно та вдумливо слова "шизофренія параноїдного типу" і звеліла сестрі вести вечірнього гостя в палату.
Консиліум неголосно перешіптувався, слухаючи вчорашнього пацієнта, якого вже дещо заспокоїла тиша лікарні. Третя розповідь була більш зв'язною. Але щось не сходилося. Світила радилися.
— Артуре, а Ви можете точно продиктувати текст якогось "повідомлення" Ваших голосів? — раптом запитав сивочолий лікар, один з найстарших на нараді.
— Зараз ні, я не пам'ятаю дослівно. Окрім того, вони дещо дивно говорять, незвичайно.
— А чи згодні Ви послухати їх сьогодні ввечері?
— Знову? Хм… Еее…
— Думаю, це нам істотно допоможе.
Колеги здивовано озирнулися на Платона Сергійовича.
— Ну… Якщо… Звичайно, можемо! Треба вийти в парк після заходу сонця.
— Чудово. І ще питання — якими мовами Ви володієте?
— Українська — рідна; російська; англійська — на рівні школи-університету.
— Ясно, зрозумів.
Рекомендований лист, авіапоштою.
Алесю Андрыевічу, *адрас*, г. Магілёў, Беларусь.
Привіт тобі, шановний друже Олесю! Хотілося б дізнатися, що ти думаєш про текст, стенограму якого додаю. Питання, як не дивно, безпосередньо стосується нашого фаху.
Заказны ліст, авіяпоштай.
Платонові Гончаренку, *адреса*, м. Київ, Україна.
Прывітанне, паважаны мой дружа Платоне! Тэкст твой адназначна беларускамоўны, вельмі падобны на адрывісты запіс тыповае радыёперадачы, прычым паводле асаблівасцей мовы — адной з апазіцыйных да нашае ўлады радыёстанцый, якія вяшчаюць на тэрыторыю нашай краіны з замежжа. Я не маю магчымасці дакладна праверыць прыналежнасць перадачы, бо стэнаграма адрывістая, а яны ўсе крыху аднолькавыя. Дасылаю табе спіс адпаведных радыёстанцый і характарыстыкі іх перадатчыкаў.
P.S. Баюся нават запытацца, якое дачыненне гэты тэкст мае да псіхіятрыі. *усміхаецца*
*Ні, ну це неймовірно! З Вільнюса на середніх хвилях?!* Платон Сергійович стояв у темряві під зливою на пустому тротуарі і крутив під парасолькою коліщатко приймача. Дійсно, так і було. *Завтра перевіримо з Артуром*.
Через день лікарня прощалася зі своїм дивним пацієнтом. Шлях його лежав тепер до вчених — розбиратися, що саме накоїла та блискавка в його голові, викликавши таку дивну і фантастичну здібність.
16:16, 17.07.2009, Tenebrosus Scriptor
|
|
|
