"Український тиждень" о комуняках двадцатых годов
"Ними володіло спокійне відчуття національної гідності. В них не було нічого від неуцької задерикуватості Тягнибока. Комунізм рятував їх від антисемітизму, русофобії, народопоклонства. Класовий підхід виключав усю цю гидоту. Їм був чужий стан другорядності. Адже комуніст володіє всією істиною. Він не чекає оцінок, а виставляє їх, причому – всьому на світі, й нікому – відмінно. Навіть улюбленому пролетаріатові ставить трійку, оскільки тому не вистачає грамотійки, а «комуністом можна стати тільки тоді, коли оволодієш усіма досягненнями людства» (Лєнін).

Їм було невідоме те підле тремтіння, яке відчув у собі Пушкін при зустрічі з царем. Їх вело слово гордоє «товариш». Я Сталінові товариш, і Сталін – мені товариш. Авторитетами для них були тільки мертві – Маркс, Енгельс, Лєнін. Треба було фізично знищити цей тип комуніста, щоб запанував холоп із червоною книжечкою. Їхні ніздрі ще роздувалися від січі, а вони вже починали – безтрепетно й діловито – створювати свою нову культуру".

Автор - работник радио "Свобода", трудился в "Намедни" вместе с Парфеновым.

http://ut-magazine.livejournal.com/51007.html