об удовольствиях
В новейшей украинской литературе есть одна архетипическая сцена.

Попадается она мне не первый раз, но вот тут "как раз свежий пример" (спасибо xyu@lj):

- Послухай, Іро, ти ніколи не топила цуценят? Маленьких, ше сліпих, таких безпорадних?
Іра гидливо підібрала губи.
- Нє, а шо? [...]
- Знаєш, як? Береш старе відро, наливаєш води, але тільки до половини, щоби потім не вихлюпувалася... І береш іще одне відро. І береш песиків. Кидаєш їх всіх у воду... вони тоді, між іншим, не гавкають, бо ше не вміють, а радше нявчать. І тоді притискаєш зверху другим відром. І відразу ж дізнаєшся — забагато ти набрав у відро води, чи в сам раз... а потім вони починають пускати носом бульки... під водою. Ти би як побачила ту комедію, цілий день реготала б. Така забава!

Любко Дереш. Культ

Для сравнения - классическое, из Подерв'янського:

Я пиздити люблю - людей, також
Жiнок, курей, свиней, собак. Особєнно
Я кошенят люблю топити. Як приємно:
Сидиш собi спокiйно на вiдрi i палиш люльку,
А воно маленьке i дурне все тичеться у сраку.
Так хорошо, що пiсню заспiваєш.
А потiм їх лопатою порубиш на шматочки
Та й викинеш к хуям.

Лесь Подерв'янський. Павлік Морозов

Это что-то очень "глубоко национальное" - удовольствие от "кошенят топить". Я, кстати, ничего не имею против самого утопления: у меня к этому отношение вполне крестьянское. Но вот чтобы так про это дело писать - это всё же "специфика".

Не то чтобы "врага лютого убить", или просто "сильного-страшного". А вот именно слабенького, маленького, щеночечка - утопить. И "бульки слушать". А ещё лучше - чтобы "тыкались в сраку" мягкими мокрыми захлёбывающимися носиками.

Представляю себе. Тёплый летний день. Ведро. Котятки маленькие, слепенькие, или там щеночки. Тычутся в руку, "не соображают". А мы их в водичку, в водичку. "Така забава!"

А москали гидливо підбiрают губи. "Ну да что они понимать могут", москали-то.

)(