День фальшивої пам'яті
Сьогодні в Україні - День пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій. Минулого року у цей день я був у Києві - брав участь у закладанні калинового гаю на Подолі та в жалобній ході на Софійській площі. Ще тоді неприємно вразила неймовірна заполітизованість усіх заходів, пов'язаних з цим пам'ятним днем. "Геноцид українського народу", "Неймовірний злочин кривавого московського режиму"... Нав'язливі кліше, агресивна риторика, яку видають за прояви патріотичних почуттів. Замшіле каміння у город сусіда... А може не варто зараз, коли вже майже не залишилось людей, які пам'ятають події тридцятих, шукати винних? Може нашому президентові та іншим керівникам варто було запалити свічки просто так, мовчки, без довгих звинувачувальних промов та показних ридань за долею України? Може, вшановуючи пам'ять жертв голоду і репресій варто згадати не тільки українців, але й представників інших народів, які гинули на українській землі. Може досить вихвалятися тим, скільки країн визнали голод-33 геноцидом українців?.. Краще просто пом'янути загиблих.
І дбати про живих.

Ці слова я написав рік тому. І знаєте, зараз мені майже нема чого додати до сказаного тоді. Хіба що дам посилання на вельми корисну, як на мене статтю. Її зміст допомагає розвіяти туман брехні та фарсу, який напустили скрізь апологети "геноциду" на чолі з нашим не вельми шановним Президентом.