"КЛИЧУ, КЛИЧУ, НЕ ДОКЛИЧУСЬ

Мені часом закидають, що я в перекладах не вживаю кличного відмінка. Коли я вчився, він був тільки "кличною формою", а відмінком став у сумбурному "жовто-бурячковому" правописі 1991 року. Хочу трохи роз'яснити свій підхід.
Питання перше: як убгати в кличну форму слова: свідок, покупець, продавець, суддя, пес, кравець, боєць, знавець, гусляр, маляр, сторож, тесляр, школяр? А прізвища Глібов, Ковалів, Пушкін, Романишин, Тютчев, Чапаєв, Щоголів? Чинний правопис вимагає СТАВИТИ ці прізвища в "кличному відмінку". Просто анекдот.

А ще ж є чужоземні імена - Ал, Бен, Біл, Джошуа, Дран, Зоран, Мел, Пол, Рой, Чуй. Та ще слова бос, гер, сер, дон. Еспанське ім’я Даніель в українському "кличному відмінку" буде "Даніелю". Португальська мова дуже близька до еспанської, але там вимовляють Даніел – трошечки, майже непомітно твердіше оте –л, а вже кликати треба: Даніеле! Одне й те саме ім’я, яке нам, незвичним, і не розрізнити на слух! А хіба ж не кумедно звучить: “Гере оберштурмбанф’юрере М`юллере“? Одразу пропадає весь трагізм кривавого ґестапівського допиту... А що будемо робити з кличним відмінком у військових командах? Невже буде: “Полку! Стій!”? Точно тоді полк перебіжить до москалів. Або принаймні відповідатиме на привітання мовою ймовірного противника, як це було влітку 2009 року на параді з нагоди Дня незалежності.
А “пластмасові“ звороти на зразок “містере президенте“, “сеньйоре адвокате“, “сеньйоре секретарю”, “полісмене“, “конгресмене“? Так, клична форма – одна з найпитоміших рис нашої мови і багато чужинських імен легко “кличуться“: Браяне, Джоне, - та все ж непогано було б позбутися механістичного підходу, котрий перетворює живу українську мову на якесь “славенороське наріччя“ й допустити “кликання“ чужинських імен у формі називного відмінка. Чому не можна, щоб у звертаннях, які складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мало тільки перше слово: добродію актор, пане лейтенант, пане президент? Окрім одверто українських пане сотнику, пане полковнику, пане голово тощо, де форму кличного відмінка повинні мати обидва слова. Чому іншомовні імена та номенклатурні апелятиви іншомовного походження, такі як містер, сеньйор, сер, гер, дон, бос, шеф не можуть мати при звертаннях форму називного відмінка?

Кажуть знавці, що кличний відмінок у тих мовах, де він є, помалу відмирає. Ні-і-і, я проти того, щоб його скасувати взагалі. Але застосовувати варто обережно. Наприклад, придивитись, як підходять до "кликання" поляки.

Оце такими міркуваннями я керуюсь у своїй роботі.
Викладе".
КЛИЧУ, КЛИЧУ, НЕ ДОКЛИЧУСЬ - Журнал о.Негребецького

Оригинал взят у nehrebeckyj@lj в КЛИЧУ, КЛИЧУ, НЕ ДОКЛИЧУСЬ