Грушевський, "Історія України-Руси", том ІІІ
Се [захоплення Данилом Галичу] дїяло ся вже під час великого татарського походу на руські землї, але він не перервав дальшої розюшеної боротьби українських князїв. Прикре і комічне вражіннє роблять сї руські полки, що розполошують ся, натрапивши серед своїх воєнних акцій з Русинами на татарські орди. Очевидно, і сей другий татарський похід князї уважали чимсь ефемеричним, як перший, закінчений катастрофою на Калцї, тож і не брали собі його в полїтичні рахунки.

Переважна більшість — то москіти диванні, 86% (не плутати з клопами); під час салаватівсько-кісєльовських шаманських танків б’ються в корчах і виють «мачіть хахлов!».
Десять відсотків – бойові москіти. В людських громадах такі уґруповання нараховують звичайно не більше одного відсотка населення, але у москітів своя специфіка. Ця страта вже на ногах тримається, тільки внутрішньо тремтить – зрізають погони та знаки розрізнення, оформлюють відпустку за державний рахунок і їдуть мачіть хахлов уже без лапок, гуманітарним конвоєм.
Чотири відсотка – москіти з людським обличчям. У штанях, при краватках, володіють людською мовою. Ці всіх людей люблять, красними словесами співають мишебратніх пісень; на вигляд зовсім як люди, тільки пальці дрижать під дією стимуляторів на кшталт водачкі, чи й вишуканих гейропейських напоїв.
Об’єднує лише одне: рано чи пізно, а випре назовні державотворна скрєпа «мачіть хахлов», бо й ті, при краватках і з зачісками, у глибині душі добре знають: як існує Україна, то нема й не може бути ніякої Москітянії, збіговиська грабіжників, ґвалтівників і професійних убивць невідомого роду-племені.
Може бути звичайна європейська (чи й азіатська) Росія. Населення, як і в геть усіх інших людських країнах, мирно порпається у ріллі, а чи співа тужливих пісень під балалайку, сямісен чи банджо. Але такої Росії ще не було, а усе людське москіти ненавидять.