ukrinform.ua

...Невідомо, коли письменникові Федору Достоєвському забрела в голову «русская идея»...
Може, це було у гарячковому маренні Омської фортеці, де на нього наділи куртку каторжанина з жовтим тузом на спині? А може, у задусі гамбурзького казино, де він у нападі лудоманії протринькував в рулетку гроші, виручені за обручку і сережки своє молодої дружини?
І азартна гра та каторга знайшли в «русской идее» своє вираження.
А може, ця ідея народилася у розмові тет-а-тет з самодержцем Олександром II? І Достоєвський, як припустив наш земляк, філософ Лев Шестов, просто «опинився в ролі співця російського уряду, тобто він вгадував таємні бажання влади і потім щодо них згадував усі «прекрасні та високі» слова...»? На зразок нинішніх російських Проханова і Михалкова?
Усе це можна було б вважати далеким минулим, якби ця «ідея» досі не тримала наші душі у своїх тісних лабетах.
І я це не про Росію, я про Україну.
В «русской идее» Достоєвського три складові. Три якорі з минулого, які міцно вчепилися у нашу дійсність, прив'язали нас до російського світу, які заважають рухатися вперед, тягнуть на дно.
У принципі, ми про них знаємо і навіть бачимо, але поки ще не розуміємо, як їх позбутися.