robofob

Новітня історія Неньки в значках.

За совітів людина набувала реноме чогось середнього між блаженним диваком і лютим буржуазним націоналістом, якщо не боялась носити на лацкані простенький значок з Тарасом Григоровичем (#1). Хоч там і червоний прапор в підґрунті.
Патріотичні почуття більш-менш замаскованих українців тішили значки з "Козацьких могил" у Пляшевій (Берестечко, пам'ятаєте?) (#2). Чи хоч би з Кам'янця - бо там якийсь кіннотник на малюнку, можливо, козак. І вкраїнські букви. #3, 1984 рік.
У житті совіцької людини несовіцьких поглядів бували й великі свята - американські виставки на Випердосі. Перша була "Сільське господарство в США". Черга в кілька рядів тяглась далеко за межі того Випердсу. На самій виставі були два екскурсоводи, що говорили українською - Едвард Мащоккі, а другого забув. Їх потім КГБ "видворив", бо в одного на шиї висів бронзовий Тризуб. Наявність у квартирі буклета з виставки свідчила про цивілізованість господаря (значок #4).
Потім була виставка "Інформатика в житті США". Таке саме ставлення киян - шалена черга, в якій треба було вистояти кілька годин, буклети, поліетиленовий пакет... ФірмА. Це значок #5. До речі, я на тій виставці був аж тричі, бо на останньому курсі мешкав у кімнаті гуртожитку один, і друзі часто просили позичити кімнату для душевних розмов з дівчатами. А де мені було згаяти цих кілька годин? Ходив на виставку.
Потім почалась Пєрєстройка, партія попустила віжки - і ми створили Українознавчий клуб "Спадщина" при Домі вчених. Я робив для членів клубу значки з бронзової фарби та декалю. Чомусь у червоно-чорній колористиці, хоч про червоно-чорні прапори тоді ще ніхто не знав. Тоді й за блакитно-жовтий можна було ого-го в яку халепу втрапить. Значок #6.
У цей час створювався "Меморіал" - я й меморіальські значки робив (#7).
А людям дуже хотілося жовто-блакитного прапора і хтось десь налагодив виробництво відповідних значечків (#8) - шматочок пластику з двома смужечками фарби і приклеєна кравецька булавка замість шпильки.
Траплялися й саморобні значки на основі совдепівських - надфілем зчищався Лєнін і червоне, а на їхнє місце наносилась синенька й жовта фарба (#9).
Потім письменники собі на погибель створили Народний Рух України за перебудову і я масово продукував відповідні значки, часом червоно-чорні (##10-13). Майже всі їх роздав у поході "Дзвін-90".
Самопал довго процвітати не міг, і на ринку з'явилися значки, завезені з-за океану - спершу тільки з прапором (#14), а потім з написом "Рух" (#15). І в Україні хтось нарешті теж наштампував фабричних значків зі словом "Рух" (#16).
Газета "Вечірній Київ" у ті часи була шалено популярна, мала величезні тиражі, її редактор В.Карпенко стрімко еволюціонував з комуніста в націоналісти, тому - значок #17.
Греко-католики легалізувалися - #18.
А ще була перша "Червона рута" у Чернівцях - #19 і #20.
#21 - цей значок подарував у будинку Івана Гончара композитор Віктор Мішалов. Він, щоправда, був з Австралії, а прапорці - американський та канадський, але то таке.
Ще ми наївно вірили, що може бути "Дємократіческая Рассія" - тому там є відповідний значок, коло якого я забув поставити номер.
Було 500-річчя козацтва коло села Капулівка, і за моїм ескізом один смілянський кооператив наробив гарних значків (# 22 і #23), але то окрема цікава історія.
І нарешті пішов шірпотрєб, значків з'явилося повно на всякий смак (##24-26). Хоч купити їх можна було тільки на Майдані, де стояли спеціальні столики з українською символікою та книжками, однак збирання значків утратило гостроту новизни і я перестав.
#історичниймузей