robofob

Тьотя
— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка...
Мазайло (випивши води)
— Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
Тьотя
— Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
Мазайло
— Частина — наші малороси, себто руські...
Тьотя
— Ну?
Мазайло
— А частина, з’явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювали 1914 року, подумайте тільки!
Тьотя
— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Та вони он хто, ваші українці? Тепера я розумію, що таке українська мова... Розумію! Австріяцька видумка, так?
Дядько Тарас
— Зрозуміла, слава тобі Господи, та жаль тільки задом... Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника (Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую... (Надів окуляри). Ось... Поросята на базарі по руб. тридцять, а чоботи в церебкоопі — двадцять сім карб... Ні, ось воно: найперший слов’яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського: глаголю — мовлю, житниця — клуня, заутренник — снідання, зижду — будую, злак — паша, месть — помста... А у вас тоді писаний словник був?.. Був — питаюсь?..

М. Куліш