На жаль, все, що я хотів сказати з приводу зеленських чоловічків, вже сказав Микола Садовський в 1906 році.
"Зате в Києві Дрентельн, дійсний російський політик, заборонив грати українській трупі, а замість неї дозволив по кафе-шантанах і відкритих сценах «разсказчикам малоросійскаво бита» дискредитувати перед публікою український народ і взагалі все українське. Тут виводилась на посміх вся національність. Неграмотні колишні театральні машиністи або просто розсильні поробились українськими письменниками і один поперед другого писали всяке паскудство і пасквілі на український народ і з ідіотськими миґами та патяканням ілюстрували перед ситою й ласою до сміху садовою публікою, а та, регочучи і надриваючи свої п’яні животи, плескала цим підлим паяцам-нездарам, а після спектаклю напувала їх горілкою до нестями та обмазувала гірчицею їхні п’яні морди. Але всі ці лишаї на здоровому тілі притягали в сад багато людей і через те їм садові антрепренери платили великі гроші. Отак Лучицький, колишній машиніст одеського маріїнського театру, брав 300, навіть 400 карб, у місяць. Він потім зібрав усі перли своєї геніяльної літературної творчости і видав під заголовком: «Торбина реготу і лантух сміху».( Read more... )
This entry was originally posted at https://robofob.dreamwidth.org/560185.ht