|
| |||
|
|
Враг моего врага С подачи putnik1@lj прочёл хорошую статью "Небезобидный нацизм". Особо порадовало приведенное в конце статьи стихотворение Василия Андреевича Симоненко:Я зустрічався з вами в дні суворі, Коли вогнів червоні язики Сягали від землі під самі зорі, І роздирали небо літаки. Тоді вас люди називали псами, Бо ви лизали німцям постоли, Кричали «хайль!» охриплими басами, І «Ще не вмерла. . .» голосно ревли. Де ви ішли – там пустка і руїна, І трупи не вміщалися до ям – Плювала кров'ю "ненька Україна" У морди вам і вашим хазяям. Ви пропили б уже її, небогу, Розпродали б і нас по всій землі, Коли б тоді Вкраїні на підмогу Зі Сходу не вернулись «москалі». ТЕПЕР ВИ ЗНОВ, ПОЗВ'ЯЗУВАВШИ КОСТІ, ТОРГУЄТЕ І ОПТОМ, І ВРОЗДРІБ, НОВИХ КАТІВ ЗАПРОШУЄТЕ В ГОСТІ НА УКРАЇНСЬКЕ САЛО І НА ХЛІБ. Ви будете тинятись по чужинах, Аж доки дідько всіх не забере, БО ЗНАЙТЕ: ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА – I НЕ УМРЕ! Как видим, даже искренняя нелюбовь к советской власти (по некоторым сведениям, явившаяся в конечном счёте причиной его гибели) не помешала честному патриоту видеть: далеко не каждый враг твоего врага -- твой друг. |
|||||||||||||