Ми катастрофічно, ганебно мало знаємо про війну. Наші уявлення про неї визначаються в найкращому разі підручником, у найгіршому — радянськими міфами про «Вєлікую Отєчєствєнную». Авжеж, було б чудово раз і назавжди відмовитися від російського газу й палива для АЕС, але спитаймо себе: чи готові ми сидіти без світла? Психологічно мені теж було б комфортніше знати, що ми розірвали дипломатичні відносини й оголосили воєнний стан, але що це нам дасть, окрім примарного почуття визначеності? Харчі й пральний порошок за картками, конфіскацію автівок на потреби фронту? А чи готові ми до бомбардувань Києва, Харкова, Дніпра, Маріуполя? А ракету в бік Запорізької АЕС не хочете?Українці загалом були не готові до війни, і це непогано нас характеризує. Але через два з половиною роки після її початку варто було б уже навести фокус. Цей дощ надовго. Нам із цим жити. Ніякий Захід нас не врятує, і не тому, що Порошенко поганий і реформи не відбуваються, а тому, що в них своїх проблем не бракує. Ми самі. У нас немає союзників — тільки наші предки, які мріяли про свободу, і наша відвертість перед самими собою. Час дорослішати.
Час дорослішати - Авторські колонки - Український тиждень, Тиждень.ua