Oleksa Nehrebec'kyj
·
Зі студентських літ не любив філологів. У четвертому гуртожитку жили біологи, історики, журналісти і вони. Філологи. Зокрема українські філологи - вибірка якихось вийнятково сірих, прісних людей, що геть не поділяли моєї цікавості до мови, відмінків, закінчень, та труднощів слововживання. Окрім того, українські філологи жіночої статі взагалі, в принципі, докорінно не годились не роль сексуальних об'єктів навіть за великої скрути. На відміну від філологинь російських, чи журналісток, завжди охочих до експериментів. Бриденькі філологічні дівчата тільки те й робили, що писали вірші – такі ж нудні й сірі, як і вони самі. Головне їм було - запхнути в того вірша щось, що називалося "образ", а також слово "літепло". "Воронячим крилом черкнув по серцю образ" - казали вони тоді одна одній.
Мрією філолога чоловічої статі було видати книжечку віршів, напханих згаданими вище «образами» – і більшість видавала щось таке, як половинка учнівського зошита – після чого вступити в Спілку письменників, пити коньяк в «Енеї» і облизуватись на секретарочок у рідній редакції поетичної творчості. У багатьох мрія здійснилась, а декотрі зуміли аж міністрами побувати. Шкодують, либонь, що розпад совдепії позбавив їх «Енея» та спілчанських привілеїв. Окремим навіть довелось трудитись. Я сам бачив, як у 90-х знайомий доцент-філолог-поет продавав у автобусах на Центральному автовокзалі газетку «Спид-инфо».
Як живуть, чим харчуються і де діваються філологи тепер, не знаю. Кажуть, їхні самиці погарнішали.
