Виправ мене, якщо я помиляюся. Назвати публічно кого-небудь жидом — це те ж саме, що сказати про себе (публічно) «я антисеміт». За цією логікою, слово «антисеміт» потрапляє в той же словник мови ненависті, що і багатостраждальний «жид».
Як наслідок цієї логіки, всім нам, яким не пощастило опинитися ні «жидами», ні «антисемітами», потрібно підшукувати для свого словника іншу історичну батьківщину.

Виправ мене, якщо я помиляюся. Назвати публічно кого-небудь жидом — це те ж саме, що сказати про себе (публічно) «я антисеміт». За цією логікою, слово «антисеміт» потрапляє в той же словник мови ненависті, що і багатостраждальний «жид».
Як наслідок цієї логіки, всім нам, яким не пощастило бути ні «жидами», ні «антисемітами», потрібно підшукувати для свого словника іншу історичну батьківщину.

Цих чиновників інколи називають мандаринатом. Вони відбиралися з класу дворян. Їх китайська назва — шен-шин, що означає «вчений з поясом». Пояс символізував належність до імператорського двору; вчений означало знайомство особи з китайською класикою. Служба при дворі була, теоретично, пожиттєвою, однак не могла успадковуватися. Однак на весь цей термін, тобто протягом усього свого життя, посадовець звільнявся від важкої праці і податків, отримував статус судової недоторканості на місцевому рівні і право брати участь у релігійних церемоніях імператора. Навчання етикету й ідеологічний вишкіл базувалися на вивченні творів китайських класиків, особливо на висловлюваннях і листуванні Конфуція, котрий проповідував установлення належних соціальних відносин, утілених в ідеалі дворянина. Написані в часи, коли аристократія поступалася владою простолюдинам, що утверджували свої позиції, конфуціанські тексти пропагували аристократичний стиль поведінки, що міг бути прийнятим як для просто людини честі, так і для знаті. Чоловіки, котрі навчалися таких манер, мусили неухильно дотримуватися релігійно санкціонованої традиції (лі) і вирішувати будь-які конфлікти швидше відповідно до традиції, аніж до чинного законодавства (фа).

Ерік Р. Вульф. Європа і народи без історії. – К., 2004, с. 66.