«Британці незабаром визнали контролювання голландцями торгівлі прянощами, особливо після своєї невдалої спроби захопити Банда в 1619 р. Заснувавши торговельні пункти в Сіамі та Японії в 1612 і 1613 pp., вони закрили їх уже 1623 року. Переслідування англійських торговців голландцями на Амбойні прискорило подальший відступ англійців зі своїх занадто просунутих позицій. Індонезійська торгівля залишалася для англійців важливою до останньої третини XVII ст., але поступово вони змістили свої акценти з Індонезії на Індію.
На індійський субконтинент англійці ступили не релігійними хрестоносцями, подібно до португальців, і не пошукачами прямої політичної влади, як голландці. їхня мотивація була не моральною чи політичною, а економічною. Вони не мали ні організації, ні капіталу для спорудження нових фортів та укомплектування командами військових кораблів. До того ж вони добре пам’ятали про голландську перевагу на морі. Виходячи з необхідності, вони визнали суверенітет місцевих правителів, покладаючись на переговори з метою отримання перевагу торгівлі і часто використовуючи уряди своїх господарів для захисту від португальських та голландських конкурентів» (Ерік Вульф, «Європа і народи без історії», Київ, 2004 рік, сторінки 243—244).
Англію цей чувак ненавидить аж до трясці. Якби не помер дев’яносто дев’ятого, зара любесенько еміґрував би до Расєюшкі в однім купе з Висєрманом. І цю бездарну, нудну, брехливу хуйню видали 2004 року накладом сто п’ятдесят тисяч примірників! Який-небудь вітчизняний Корчинський такі цифри по суботах тільки уві сні баче. Потім згадав, що видавала сей труд Столично-Кобилянська академія, і вже не дивуюсь. Там кацап на москалі сидить і узкоєзичним поганяє.

«Британці незабаром визнали контролювання голландцями торгівлі прянощами, особливо після своєї невдалої спроби захопити Банда в 1619 р. Заснувавши торговельні пункти в Сіамі та Японії в 1612 і 1613 pp., вони закрили їх уже 1623 року. Переслідування англійських торговців голландцями на Амбойні прискорило подальший відступ англійців зі своїх занадто просунутих позицій. Індонезійська торгівля залишалася для англійців важливою до останньої третини XVII ст., але поступово вони змістили свої акценти з Індонезії на Індію.
На індійський субконтинент англійці ступили не релігійними хрестоносцями, подібно до португальців, і не пошукачами прямої політичної влади, як голландці. їхня мотивація була не моральною чи політичною, а економічною. Вони не мали ні організації, ні капіталу для спорудження нових фортів та укомплектування командами військових кораблів. До того ж вони добре пам’ятали про голландську перевагу на морі. Виходячи з необхідності, вони визнали суверенітет місцевих правителів, покладаючись на переговори з метою отримання перевагу торгівлі і часто використовуючи уряди своїх господарів для захисту від португальських та голландських конкурентів» (Ерік Вульф, «Європа і народи без історії», Київ, 2004 рік, сторінки 243—244).
Англію цей чувак ненавидить аж до трясці. Якби не помер дев’яносто дев’ятого, зара любесенько еміґрував би до Расєюшкі в однім купе з Висєрманом. І цю бездарну, нудну, брехливу хуйню видали 2004 року накладом сто п’ятдесят тисяч примірників! Який-небудь вітчизняний Корчинський такі цифри по суботах тільки уві сні баче. Потім згадав, що видавала сей труд Столично-Кобилянська академія, і вже не дивуюсь. Там кацап на москалі сидить і узкоєзичним поганяє.