Утримання влади в цих державах залежало від збереження контролю над регіонами через місцеву знать і від ефективного союзу з пасторальними групами, здатними захищати караванні шляхи й оази у внутрішніх районах. Втрата контролю означала формування об’єднань бунтівних племінних елементів та їх підтримку зневіреними групами міських торговців і ремісників. Унаслідок цього виникала своєрідна гойдалка, на якій опозиція випробовувала силу влади правителя, допоки не складалися умови для здійснення перевороту. Після захоплення влади цей цикл знову міг повторюватися.
Ерік Р. Вульф. Європа і народи без історії. – Київ, 2004, с. 52