«…у день виконання смертельного засуду натовпи святково вирядженої людності, по-дитячому захопленої такого штибу масовими повчальними видовищами, зустрічають його [засудженого Альберта, – Ю. А.] появу на площі одностайними свистом і скандуванням. Найвища знать комфортно розташовується під гафтованими золотом пурпуровими навісами на балконах кам’яниць і палациків, а також на спеціально змонтованих тимчасових оглядових терасах. Унизу на площі тисячі громадян махають щойно придбаними в кіосках прапорцями, на яких – святий Ян з Дуклі, патрон або ж заступник (а краще сказати опікун) міста. У повітря злітають тисячі надувних куль вогнистого кольору. Оркестр валторністів з міської протипожежної управи стрясає й без того розбурхану атмосферу найпопулярнішим evergreen’ом “Сурми останнього дня”. […] Майстер церемонії у помаранчевому шалику та сміховинному вишневому береті цього разу не мусить задовго розігрівати гранично заведену громадськість. Уже з перших хвилин після прибуття Вироземського на площі починає лунати масове: «Вогню! Вогню!» – наче всім ідеться про якийсь ювілейний феєрверк».
Юрій Андрухович, з нового роману.
Ну, ви як хочете, а я, мабуть, утримаюся. Якщо він і Шекспіра так перепер - то ну його ік бісу. Краще Леся переслухаю.
This entry was originally posted at https://robofob.dreamwidth.org/582810.ht