Всі знали, що дід помре ось-ось, крім мене. Туди їхали Казіковою "Побєдою". Казікові сімдесят вісім, "Побєді" приблизно стільки ж, бо смерділо в ній як в могилі Гоголя... Приїхавши, розійшлися "по інтєрєсам". Дід злізли з печі й повели мене до вуликів. Мовчки відкрили й витягли соти. - Дивися, бач? Оце те ти їси. - Кілька їх сіли дідові на долоню й мені на мармизу. Я стояв як мертве. - Не бійсь. Це не боляче. Просто не сіпайся. - Тоді сухою правицею струсив кількох з мене. - Там є озеро... Рибу любиш ловити? - Я не знав, що відповісти, бо досі відходив від хати щонайбільше у двір... - Візми вудку й черву у Щуки. Або в Вовка... - Тоті були сусіди праворуч і ліворуч від дідової хати. Одному під сто, другому поза... Дали. Тоді почалася моя найдовша в житті подорож.