ні, я вищенаведені слова не вважаю неправовими та аморальними. тільки я не ладен витвір юристів з Банкової вважати концентрованою волею народу. хіба її частини - більшої чи меншої.

ні, я вищенаведені слова не вважаю неправовими та аморальними

Дивно. Заяву, яка явно суперечить законам Імперії, в якій її було зроблено, ви не вважаєте неправовою.

тільки я не ладен витвір юристів з Банкової вважати концентрованою волею народу. хіба її частини - більшої чи меншої

Указ не передбачає ані формування Ради юристами з Банкової ані внесення якихось змін до державного устрою.

До того ж, у статті, яку ви так схвалюєте, є, у величезній кількості, натяжки та пересмикування:

Указ стверджує, що нині в Україні відбувається масове поповнення складу правлячої коаліції на засадах індивідуального або групового членства. Тобто вже від початку ми стикаємося з оціночним судженням Президента про те, що певна (на мою думку, не масова – В.Р.) кількість депутатів почала голосувати в унісон з голосуванням депутатів, які належать до правлячої коаліції. За винятком переходу до коаліції депутатів групи А.Кінаха, а ще раніше – соціаліста О.Мороза, йдеться не стільки про фізичний перехід із фракції у фракцію, скільки про зміну пріоритетів в голосуванні окремих членів парламентської опозиції.

1. Не "депутати групи О.Мороза", а фракція СПУ. Фракція СПУ має право входити чи не входити до коаліції, ніхто цього права не заперечував і ніяких претензій (правових, а не моральних) до них у зв'язку з цим бути не може і немає.
2. Конституція не дозволяє приймати до коаліції жодного окремого депутата. Не має значення, була це група Кінаха чи навіть один окремо взятий Кінах - офіційне прийняття одного-єдиного Кінаха до СР-АКК вже є порушенням Конституції та підставою для розпуску ВР.

Оскільки днями ці люди були виведені зі складу правлячої коаліції, їхній зв’язок з коаліцією залишається суто ідейним.

Що за дитячий садок? "Все-все, це було востаннє, я більше не буду!"? Порушення закону з боку АКК відбулось, воно зафіксовано і з цього приводу Президент має вжити відповідних заходів.

Якщо місце у списках купувалося за гроші, то претензії взагалі недоречні. Народ на продаж місць політичних лідерів не уповноважував. Якщо ж вони все-таки це зробили, то саме вони й повинні нести конституційну відповідальність. В останньому випадку логічним було б розпустити не всю Верховну Раду, а тільки опозиційні фракції, які морально розклалися.

Дуже цікаво. Якою статтею Конституції передбачено право Президента розпускати окремі депутатські фракції Верховної Ради?!

Натомість Указ констатує масову зміну політичних орієнтацій. Але якщо симпатії й подальше голосування депутатів змінюються масово, то це дає підстави говорити не так про політичне відступництво, як про хибний спосіб формування виборчих списків, юридично неприйнятний виборчий закон.

Так, маємо наочний приклад недосконалості (чи шкідливості, тут вже хто як вважає) Політреформи. Але відмінити чи змінити Політреформу своїм указом Президент не має права. У межах своїх повноважень він може лише призначити перевибори. Що Президент і зробив.

Далі:

З іншого боку, не існує серйозних підстав стверджувати, що народ в особі більшості виборців дійсно подразнює перехід депутатів від опозиції до коаліції. Адже народ обирав народних депутатів не безпосередньо до коаліції чи опозиції, а до парламенту – Верховної Ради України. Тобто за законом народ на входження депутатів до складу коаліції чи опозиції впливати не може й не повинен. Не виключено також, що за час, який сплив з моменту останніх парламентських виборів, електорат перейшов до нових політичних пріоритетів разом із депутатами-перебіжчиками.

Все це не має жодного відношення до питання законності/незаконності президентського указу. До того ж, якщо "електорат перейшов до нових політичних пріоритетів", то перевибори це покажуть. Якщо не перейшов - це теж буде видно.

Зрештою, якщо голосування окремих депутатів від опозиційних фракцій в унісон з коаліцією – це зрада, то голосування цілої фракції «БЮТ» за Закон «Про Кабінет Міністрів» має вважатися ще більшою зрадою.

Оце називається красивим словом демагогія.
що ми маємо:
- Конституція не передбачає вхід до коаліції окремих депутатів.
- до СР-АКК офіційно увійшла певна кількість окремих депутатів - маємо порушення Конституції
- Президент, гарант Конституції, відреагував на її порушення у межах своїх повноважень
що говорить пан Речицький?
- пункт перший він ігнорує
- пункт другий він перекручує - замість входу депутатів до коаліції навмисне говорить виключно про випадки синхронного голосування
- навмисне впереміш згадуються дії (законні) депутатських фракцій, дії (законні) окремих депутатів та дії (незаконні) окремих депутатів. Вони ототожнюються і з того, що перші дві категорії законні, робиться висновок про законність і третьої категорії.

З логіки Указу випливає, що перехід соціалістів О.Мороза до антикризової коаліції влітку 2006 року не спотворював волю виборців, а такий самий перехід інших фракцій пізніше її спотворює.

Просто нахабна брехня.
"Група Кінаха", приміром, не є "іншою фракцією".

Пункт третій статті - то взагалі розмірковування ні про що, до питання про законності указу наведені "аргументи" не мають жодного відношення. Те ж саме стосується пункту чотири: "якщо в країні збільшується розмір правлячої коаліції, то це призводить до підсилення характеристик, які закладаються в поняття народного суверенітету" - це взагалі перлина пісенної творчості. Таким чином, зростання парламентської більшості призводить не до загрози народному чи державному суверенітету, а до надмірної урегульованості політичних процесів в країні.

Знову ж таки цікаво, що автор розуміє під словами "народний суверенітет"?
Уявімо собі такий (фантастичний) сценарій: СР-АКК скуповує/отримує 400 голосів, приймається нова Конституція, за якою вибори (будь-які) забороняються і Янукович (Азаров, Клєв, Герман - хто завгодно) оголошується Великим Ханом і головою усіх гілок влади, депутатство стає довічним та передається у спадок. Як там народний суверенітет від такого зростання парламентської більшості себе почуває? "Растьот і крєпнєт"?

І наприкінці:

Теза Указу стосовно «узурпації влади в Україні» також погано пасує до реальної обстановки. Звичайно поняття узурпації означає насильницьке захоплення влади. Стверджувати, що перехід депутатів від парламентської опозиції на сторону більшості є наслідком чи передумовою насильства, поки що немає підстав.

стаття 5 Конституції України (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0) та Рішення Конституційного суду (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v006p710-05) з приводу її тлумачення неодноразово використовують слово "узурпація" і у багатьох випадках воно явно стосується не тільки силового, а і взагалі будь-якого незаконного підвищення владних повноважень. Знову бачимо, як автор обмежується лише одним із наявних значень слова, навмисне ігноруючи інші - типовий прийом демагогії.

Незрозуміло, що автор хоче довести пунктом 6 своєї статті. Так, він чудово розповів нам, як погано те, се, п'яте і десяте. Що міняти треба практично все в державному управлінні. Гаразд, припустімо, ми погодились. Але ж що пропонує автор? Нічогісінько. "Якщо немає змоги зробити все ідеально - то не треба робити взагалі нічого" - ось, що намагається він нам "втюхати".

Ну і завершення статті радує також. Маємо лише надії автора на те, що "за два роки народ пройшов окремий шлях до розуміння політичних реалій" (цікаво, що тут мається на увазі? Сучасний аналог "Будьте реалістами - голосуйте за Кучму"?), спроби довільно ототожнити рішення КС про "Кучму-3" та можливе рішення на користь указу (теж знаний демагогічний прийом, "паровозиком" прикріпити в уяві читача об'єкт обговорення до чогось негативного: "западенцьі - пособники фашистов", "оранжевьіми руководят из Вашингтона" тощо - тільки тут це робиться трохи тонше) та подібні нещастя:

Відродження України справді на часі. Але воно має починатися з чогось для всіх зрозумілого і простого. Наприклад, з перегляду процедурних моментів конституційної реформи. Зовні ця акція виглядає несуттєвою, проте вона таки прочиняє нам двері на свіже повітря.

Все це чудово, тільки чому розпуск ВР та перегляд реформи розглядаються як взаємовиключні процеси? Як взагалі друге (за яке автор активно агітує) можливо без першого (яке автору так сильно не подобається)?