Entry tags:

політика

closed, conspiratorial and efficient

Julian Assange:
When abusive organizations are in the public spotlight, "they have one of two choices," he said. The first, he continued, "is to reform in such a way that they can be proud of their endeavors, and proud to display them to the public." The second choice, he said, "is to lock down internally and to balkanize, and as a result, of course, cease to be as efficient as they were. To me, that is a very good outcome, because organizations can either be efficient, open and honest, or they can be closed, conspiratorial and inefficient." What he left unsaid but clearly implied was that organizations of the second type eventually fail.

Я, знаєте, як і всяка порядна людина, на власній кухні маю власну кухонну думку з приводу всього цього шоу.

Брудна "real politics" завжди і всюди існувала, існує і буде існувати. Держава, яка не буде нею займатися, блискавично зникне з політичної карти світу. Але на Заході утворилася специфічна ситуація, коли влада уклала з підвладним їй населенням своєрідний публічний договір - "ви нас ловите, а ми від вас ховаємося", тобто real politics має бути або прихована, або подана населенню у такій обгортці, яку воно радо приймає. Якщо ж влада або недостатньо гарно ховається, або недостатньо добре пояснює - її змінюють на більш спритну. Мені особисто такий публічний договір надзвичайно подобається, бо нічого кращого людство досі не вигадало.

Джуліан, як справжнє дитя своєї культури, вважає, що цей публічний договір укладено по всій земній кулі. Але ж ми знаємо, що не тільки open and honest (де він таке взагалі бачив?), але й closed and conspiratorial уряди можуть бути ой як efficient, начхавши на думку підвладного плебсу. Це чимось нагадує наївні публікації про "маєток Симоненка", ніби електорат КПУ справді вважає, що в СРСР перші особи не жили по-царськи і наперед із цим не згодний.

Нині, коли Західний світ навчив усі найвіддаленіші закутки планети як юзати свої здобутки, the world is щодалі більше flat і взаємопроникнення і взаємовпливу різних політичних культур ніяк не уникнути. Тож залишається відкритим питання, чи будуть недемократичні країни дедалі демократичнішими, або навпаки - чи не будуть занедбані демократичні традиції у самому Заході.

Wikileaks тут може зіграти вбивчу роль, адже якщо населення країн Заходу раптом усвідомить, що, попри всі його зусилля по контролю за владою, все одно все і завжди вирішує real politics, то воно може елементарно розчаруватися у суспільному договорі і він втратить сенс, тобто припинить своє існування. Відтак світ назавжди змінить своє "політичне обличчя", впавши під ноги цезаря. Адже одна справа, коли таємні документи виходять на світ вряди годи, інша - коли ми бачимо перед собою приголомшливу цифру у 250 000. Якщо оприлюднено компромат на одну людину - її звільнять у рамках публічного договору, якщо ж оприлюднено компромат на всіх - не звільнять нікого. Навіщо?

Джуліан виступає тут у ролі наївного героя голівудського триллера, одного з найсмачніших кіно-персонажів - борця з таємними планами Вашинґтона, який, плекаючи добрі наміри, може випадково випустити на волю злого джина. Західні спецслужби, намагаючись знешкодити робінгуда, грають на стороні демократичного ладу. Глядач підозрює, що щось тут не так, і він, можливо, помилився, віддавши свої симпатії австралійцю. Не всі документи ще опубліковано, інтрига зберігається. Касові збори забезпечено.