"Наловивши" риби, пішов я до дому. Від фільваркового озера треба було йти десь з кілометр, але через кукурудзу. Мені малому, попри картуз і спічки в кишені, стало страшно. Туди — було по ранку й тихо, а от назад...Листя шелестіло й щось казало, наприклад "бабця веліли до заходу прийти, а ти спізнивсь, городське". Я боявсь, але йшов... До хвіртки підійшовши, згадало, що бджоли як раз повертаються і будуть кусатися. Завмерло перед хвірткою. В руці тріпочуть риби.. "Олексо! Йобане ти мале, дід помер! Де тебе щурі тягнуть!" кричали бабця... Я зайшов у хвіртку, риби притихли.

Голуб'я приніс я додому. Спочатку жило в коробці під ліжком, потім заволоділо всією хатою. Дід з бабою чомусь мовчали. Попервах надвір виносив на руках, щоб призвичаїлося. Дід назвали Борька. Так і прижилося. Борька з часом став на крило й втік з балкону, безхатько... Дід лаявся. Але голуб прілітав щоранку за гречкою, сам один. Дід стояли перед вікном балкону й чухали дупу.
Коли стало до переділу гаркушенської хати, дід поїхали на "Москвичі" перше. Там уся родина були. Дід вийшов з автомобілю й нахиливсь шнурівку заправити. Ось і все. Падаючи, розбив лоба. Сини здригнулася.
За добу приїхали й мій тато. Дід подарував йому золотого годинника на розлучення. Тато як розлучений співчував не в хаті, а в сусідки Наталі Михайлівни. Вікно було проти спеку й ніч розчинене. Влетів Борька, ринувсь яко хазяїн до закуски, встряв крилами в вазочку з варенням. Тато схопили його за хвіст і видрали. Борька, зойкнувши, вискочив з вікна й майнув, без хвоста вже, на наш балкон. Але двері було зачинено.

Всі знали, що дід помре ось-ось, крім мене. Туди їхали Казіковою "Побєдою". Казікові сімдесят вісім, "Побєді" приблизно стільки ж, бо смерділо в ній як в могилі Гоголя... Приїхавши, розійшлися "по інтєрєсам". Дід злізли з печі й повели мене до вуликів. Мовчки відкрили й витягли соти. - Дивися, бач? Оце те ти їси. - Кілька їх сіли дідові на долоню й мені на мармизу. Я стояв як мертве. - Не бійсь. Це не боляче. Просто не сіпайся. - Тоді сухою правицею струсив кількох з мене. - Там є озеро... Рибу любиш ловити? - Я не знав, що відповісти, бо досі відходив від хати щонайбільше у двір... - Візми вудку й черву у Щуки. Або в Вовка... - Тоті були сусіди праворуч і ліворуч від дідової хати. Одному під сто, другому поза... Дали. Тоді почалася моя найдовша в житті подорож.