http://tyzhden.ua/Columns/50/194572
Телебачення та радіо я останнім часом використовую з дуже прагматичною метою: щоб фоном чути правильну українську мову.

---

Сміявся б уголос, але люди ще сплять. Та й сміх був би крізь сльози.
(До речі, правильна українська мова, коли її часто чути, геть змінює й уявлення про мову письмову. Там – у правильній – ритм інший.)

This entry was originally posted at http://robofob.dreamwidth.org/324659.html. Please comment there using OpenID.

Дмитро Ґорда-Горицвіт
Цієї неділі, випадково перемикаючи канали телевізора, попав на 1+1, а саме на "Світ навиворіт" (в ориг. "Мир наизнанку") з Дмітрієм Комаровим. Автор і ведучий програми подорожує світом і розповідає про різні різнощі в чужоземних країнах глядачам своїм, а тамтешнім тубільцям - про особливості нашого, українського, життя. ( Read more... )

Юрій Винничук
Бозна-який раз перечитую свій новий роман і щоразу виловлюю щось свіженьке. Тобто дурненьке. Самому вичитувати важко, текст знайомий, і очі ковзають по ньому, як по снігу.
І ото думаю: а існує такий літредактор, який би помітив, що тут, наприклад, плутанина?
"Я рвучко обертаюся й бачу панночку в чорній сукні. Худе подовгасте обличчя когось мені нагадує".
А через кілька абзаців про ту саму особу:
"Тут я уперше маю змогу роздивитися дівчину. Гарне округле обличчя з великими очима й густими бровами когось мені нагадує".
А таких моментів я уже виловив кілька десятків, бо роман почав писати давно, відкладав, повертався до нього, щось переробляв, переставляв. І з досвіду попередніх романів знаю, що не всі блохи виловлю.

---

Санкта сімплікітас. Ще в юности помітив, що як щось дуже збрешеш, то важко потім пригадати, що саме брехав, і ловишся на тій брехні деякий час по тому. То дуже простий вихід є: не брехати, то й вигадки запам'ятовувати не треба. Якщо ніякої дівчини не було, то й не сплутаєш, худе обличчя чи округле. Це я до того, що є живі персонажі у письменників. А є мертві – тобто брехня – у таких, що видають собачатину за баранину :)