robofob

Нещодавно на персональному сайті члена Конгресу від Демократичної партії Ро Ханни був розміщений лист, датований 23 квітня. 56 конгресменів, що підписали звернення, висловлювали своє занепокоєння щодо антисемітизму і заперечення Голокосту. Відразу зазначимо, що Україні присвячена більша частина тексту.

Лист конгресменів спричинив широкий суспільний резонанс. Його цитували, обговорювали й коментували багато засобів масової інформації, як в Україні, так і за кордоном.
Почати варто з того, що в тексті листа міститься ціла низка невідповідних дійсності тверджень, або ж, як мінімум, некоректних формулювань.
В першому ж абзаці твердження про «підтримуване державою викривлення й заперечення Голокосту», що спостерігається в Україні, відвертим чином суперечить дійсності. Це звинувачення абсурдне. Нам не відомий жодний факт, коли б українська держава підтримувала заперечення Голокосту, в тому чи іншому вигляді. Маємо сумніви, що хто-небудь із конгресменів, що підписали лист, може назвати бодай один такий випадок.
На постсовецькому просторі в Україні найбільше зберігають пам’ять про жертв Голокосту, шляхом викладання, досліджень, меморіалізації. І держава все частіше підключається до цього процесу, а на рівні місцевої влади маємо дуже сильні приклади.

( Read more... )

Президія Вааду України
Київ, 9 травня 2018 року.

Джерело

 

https://www.facebook.com/VJaroslaw/posts/1751067244963764
Ярослав Вішталюк:
Про "нєт нікакой разніци"
Про "ми нєт, а наши дєті заговорят"
Про "підтримку українського кінематографу"
Про "національний продукт"
Про "не подобається - зробіть самі"
І ще про багато інших "про" - дві цікавинки про українські, фільми, які вийшли цього року.
Вийшов-то фільм українською. Ми зробили український дубляж. Просто більшість акторів думають російською. Актору легше грати мовою, якою він думає. Він не думає – запам’ятав, не запам’ятав текст, а зосереджується на тому, що він робить. Можна довго і нудно вчити актора, але легше так, як зробили ми. Скажімо, Діма Ступка говорить і думає переважно українською, тому з ним було б легше. Але я не став заморочуватись, це був більш простий шлях
Це - режисер Шапарев про свій фільм "Правила бою", який вийшов в січні цього року. У нього знімались актори, які народились ще в СРСР, але 26 років прожили і пропрацювали в незалежній Україні.( Read more... )

Доктор філологічних наук Олександр Пономарів відповідає на запитання читачів:

"Я - американець українського походження, - пише Юрій Куріца, - і вивчив українську мову від моїх батьків, які емігрували до Сполучених Штатів після Другої світової війни". Читач цікавиться, коли вживати слово який, а коли - котрий.

Означальні підрядні речення приєднуються до головного сполучниками що або який. Наприклад: "Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться?" (Леся Українка). "Край села стояла хатина, яку оточували високі дерева" (з журналу).

Котрий у такій функції вживаний рідко. За допомогою цього займенника виділяємо щось одне з кількох: котра година, котрий із хлопців тобі подобається?( Read more... )

Віталій Портников:

Ещё о Голодоморе - для тех, у кого есть сомнения, был ли это геноцид или нет. Я - как и любой мыслящий человек - тоже не раз задавался этим вопросом. Как именно определить геноцид, именно ли на украинцев был направлен удар? Последние вопросы у меня отпали, когда на встрече с французскими интеллектуалами в Париже я разговорился с известным историком, долгие годы работавшим в российских архивах до их очередного закрытия, в том числе и провинциальных - Carina Stachetti должна помнить этот вечер. Так вот мой собеседник был поражён тому, что у нас кто-то ещё сомневается. Потому что письма Сталина, в которых чётко говорилось о необходимости уничтожения украинской крестьянской вольницы, не просто найдены - они опубликованы. Потому что документы, определяющие закрытие именно этнических украинских границ, в архивах есть - и то, что внутри этих границ оказывались люди других национальностей, а в городах могли уцелеть и этнические украинцы, сути дела не меняет. И современники об этом знали - я уже цитировал мандельштамовское "тени страшные Украины, Кубани...". Почему, интересно, Кубани? Почему там был страшный голод? Ведь административно это Россия... А вот потому и был!
Именно поэтому я и считаю, что отрицание этнического характера Голодомора, попытка подменить преступные намерения оккупационной власти - а это была оккупационная власть - сакраментальным "голодали все" - это одобрение Голодомора. Без полутонов.

Роман МОТИЧАК:

Не так багато часу минуло, як Юрій Андрухович і Тарас Прохасько збурили суспільство. Емоції трохи вщухли, і саме час для тверезого погляду на ситуацію. Мовні питання завжди були болючими у цій країні, і не мені Вам їх ілюструвати. Я сам їх чітко відчуваю, коли приводжу дітей, виплеканих в україномовному середовищі, до галицького містечка, де запопадливі галицькі цьотки — з найкращих побажань, це поза всяким сумнівом — починають розмовляти з ними російською. А їх відповідь на питання, чому вони так роблять — у стилі "ну вона ж з Києва" — не залишає жодного вибору, крім як термінова практика голотропного дихання. Для уникнення кровопролиття біля церкви на Паску.

Але давайте відійдемо від емоцій і включимо критичне мислення. А коли ми це зробимо, то побачимо, що... українська мова стає безальтернативною в Україні. Можливо, у Львові чи в Івано-Франківську цього так не видно (і мій попередній абзац є свідченням того, що я це чітко усвідомлюю), але це дійсно так. Я це відчуваю. Я, україномовний у місті Києві. Аргументую.( Read more... )</div></div></div>

Лариса Масенко:

У масовій свідомості українців донедавна лишались впливовими наслідки безпрецедентної радянської уніфікації, яка намагалась стерти відмінності між народами, замінити національну ідентичність загальнорадянською, що їй відповідав стереотипний образ «простого советского человека».

Мовно-культурна асиміляція, внаслідок якої значна частина українців перейшла на російську мову спілкування, зняла в їхній свідомості сприйняття української та російської мов у протиставних категоріях «свого» й «чужого», російська мова втратила ідентифікаційний маркер «іншої» мови і почала сприйматися як «своя», поряд з українською або й замість неї.

Це призвело до ідеалізації з боку нашої людності білінгвальної ситуації країни, продиктовану недооцінкою конфліктного характеру співіснування двох мов у публічному просторі України. Адже державний статус української мови потребує розширення її функцій і активізацію вжитку у багатьох сферах, а таке розширення неминуче звужує простір використання російської мови.( Read more... )

 

( +32 )

У Канаді готується до друку нове (значно доповнене) видання книжки австрійського україніста, професора Інституту славістики Віденського університету (та інших університетів), президента Міжнародної Асоціації Україністів Міхаеля Мозера «New Contributions to the History of the Ukrainian Language».

Майбутнє видання автор презентував лекцією в Києві.

Міхаель МОЗЕР:

Щиро дякую вам усім, що ви прийшли на такий дивовижний захід, бо тут ідеться про презентацію книжки, якої ще немає. Книга називається «New Contributions to the History of the Ukrainian Language». Ми свідомо вибрали таку назву, це «Нові причинки до історії української мови», які вийшли 2008 року і зазнали трьох видань, що, на щастя, вказує на те, що українське мовознавство живе, що є люди, які цікавляться такими питаннями, і ми, зокрема я, тоді були дуже раді, що це саме так. Тоді ми приклали декілька статей українською мовою. Була наступна мета – щоб українці дізналися про те, що десь в Австрії сидить людина, яка серйозно цікавиться історією української мови. Цього разу це інша мета – ми хочемо показати світові, що українське мовознавство існує і поза Україною. І тому ми зібрали кілька статей в книзі, що майже готова. Вона має більш, ніж 650 сторінок, вони присвячені різним аспектам історії української мови, моєї улюбленої теми.( Read more... )

Святослав Липовецький:

В українсько-єврейських взаєминах було багато прикладів як співпраці, так і непорозумінь, які закарбувалися в пам’яті народів й по сьогодні присутні у нашому сприйнятті. Втім, історія «Жидівського куреня» Української Галицької армії* навіть через дев’яносто років після його створення залишається невідомою, хоча саме на прикладі цієї бойової формації варто будувати міжнаціональне порозуміння.

ФЕНОМЕН ГАЛИЦЬКОГО ЄВРЕЙСТВА

Коли мова заходить про історичний контекст українсько-єврейських відносин та їхні особливості на Галичині, то одразу варто зауважити, що на цій частині українських земель ніколи не було такої ескалації конфліктів, які відбувалися на Наддніпрянщині за часів Хмельниччини, Коліївщини чи на початку ХХ століття. І хоча за просвіченого абсолютизму Габсбургів євреї мали цілий ряд обмежень, їхнє життя виглядало набагато кращим, ніж їхніх одновірців по той бік східного кордону. Зрештою, поширений з латинської мови етнонім «жид», який був однаково присутнім як у Російській, так і в Австро-Угорській імперії, в останній ніколи не набував негативного забарвлення.( Read more... )

Доктор філологічних наук Олександр Пономарів відповідає на запитання читачів:

Ірина Руденко цікавиться, чи правильне оголошення Не забувайте своїх речей, яке звучить у метрополітені.

У знахідному відмінку правильні форми: читати книжки, забувати речі, ставити запитання. Але коли з'являється заперечна частка не, потрібно писати й казати: не читати книжок, не забувати речей, не ставити запитань.

І щодо другого запитання читачки: зошит для перевірки знань - варіянт кращий, ніж зошит із перевірки знань.

Читач, який не підписався, цікавиться, які закінчення мають у родовому відмінку слова блог і влог.

Ці слова мають закінчення -у: блогу, влогу.

Олег Алексєєв просить пояснити, як перекласти з російської мови вислів разрешите за вами поухаживать.

Це залежить від того, що має на увазі читач. Якщо хочуть подати пальто чи ще щось, то кажуть дозвольте вам прислужитися або дозвольте вам послужити. А в иншому випадку, з жартівливим відтінком, дозвольте до вас позалицятися.( Read more... )

Одна з двох лекцій, які прочитав у Львові викладач Колумбійського та Єльського університетів про стан та перспективи української мови в Україні Юрій Шевчук:

(Частина ІІ, ч. І див. тут)

Українці під гіпнозом

«Мовна шизофренія» є як бар'єр, що не дає мовній творчості масового українця живити літературний стандарт новаціями. От, дивіться, ми будемо читати твори, наприклад, Юрка Винничука, чи Юрка Андруховича, чи ще якогось автора чи авторки, які мають фантастичне відчуття живої української мови і які видостають з неї, мають «тонке вухо», чують речі навколо себе і роблять мову своїх персонажів настільки живою, трепетною, вібруючою, цікавою, що цим не можна не захоплюватися. Але тут наступає стоп, «мовна шизофренія» – оцей шум, який ми чуємо навколо себе. Вона перекриває передавання мовної творчості на рівні індивідів нагору – там, де весь народ це чує.

Література – і в цьому погодяться зі мною письменники, які тут присутні, – не має такої масової дистрибуції зараз, як телебачення, як кінематограф. Всі ці новації не потрапляють на телебачення. Пан Зеленський не повторить чудовий якийсь сленґ від Винничука чи Андруховича, хіба я помиляюся? Чи Шустер не повторить його, так? Він не з'явиться в українському персонажі українського фільму, від якого всі просто в захопленні – скажуть: «Як це влучно! Як це гарно! Я це теж хочу казати!».( Read more... )

Одна з двох лекцій, які прочитав у Львові викладач Колумбійського та Єльського університетів про стан та перспективи української мови в Україні Юрій Шевчук:

(Частина І)

Коли роздвоюється мова, то роздвоюється ідентичність, роздвоюється людина

Сьогодні моя тема буде мовна. Я хочу вам зразу сказати, що я не виступаю перед вами як аґітатор чи політик, чи людина, яка буде намагатись вас переконати в чомусь, а тільки як науковець, який має намір поділитись з вами певним способом думання про проблему мови, як можна аналізувати те, що, на мою думку, одразу впадає в очі кожному, хто приїжджає в цю країну, Україну, і хто має певну мовну компетенцію, щоб ідентифікувати ту мову, яку людина чує навколо себе.

Змішування української мови з російською, на мій погляд, є однією з ознак сучасного українського стану чи кондиції, без якої ми не можемо зрозуміти, що з нами діється. Вона визначає не лише те, як ми послуговуємося української мовою, російською мовою, але як ми взаємодіємо з зовнішнім світом, як ми думаємо про самих себе як про народ, як про культуру, як ми навіть уявляємо свою прийдешність як певний державний народ.( Read more... )

Доктор філологічних наук Олександр Пономарів відповідає на запитання читачів:

Микола Мирний хоче знайти жіночий відповідник до слова посол.

Посолка й послиня, що їх пропонує читач, не підходять із семантичних та инших міркувань. Тому треба казати пані посол Великої Британії, Сполучених Штатів Америки або инших країн.( Read more... )

Хуя

Юрій Макаров:

Відколи в нас розгорнулася кампанія з перейменування радянських назв вулиць, площ, провулків, — кампанія, яку я, до речі, підтримую всією душею, — мимоволі починаєш звертати увагу на решту столичної топоніміки.

Кому це? Про кого це? Чому саме тут? Сплячі тіні імперії? Припустімо, проти площі Толстого не маю нічого, і не лише тому, що серед іншого написав «Хаджі-Мурат», найвиразніший антиімперський маніфест, а просто тому, що Толстой належить цілому людству й мені зокрема й жодна сіра чекістська миша не має влади його в мене забрати. З Пушкіним трохи складніше, але гаразд, припустімо, тим більше що вже звикли… А от як вам подобається вулиця Волзька? Де ми, а де Волга? Якого дідька? Може, є в нас вулиця Дунайська? Ні, немає.( Read more... )