Thu, Nov. 9th, 2017, 08:40 pm
Психоаналіз по-українськи

Юрій Макаров:

Морок розвіявся не для всіх. Чимало українців, і не лише підстаркуватих, які прожили в совітській системі більшу частину життя, а й зовсім молодих, які мають уривчасті казкові уявлення про попередній порядок, дозволяють собі ностальгію за «стабільністю» й «найсмачнішим у світі морозивом» — таких, якщо вірити соціології, серед нас понад третина.

 Припустімо, у декого туга символічна й не така серйозна, щоб обстоювати свої соціополітичні вподобання в офлайні, але сам факт, що в країні є люди, для яких комуністичне минуле досі не сороміцька хвороба, не предмет нічних кошмарів, змушує замислитися. Я назвав би це московським синдромом за аналогією зі стокгольмським, тобто підсвідомою симпатією заручника до його поневолювача, що зумовлена психологічною травмою, тим більше тривалою. Хай там як, а три чверті століття…Read more... )

Tue, Nov. 7th, 2017, 05:38 pm
Сплячі тіні імперії

Юрій Макаров:

Відколи в нас розгорнулася кампанія з перейменування радянських назв вулиць, площ, провулків, — кампанія, яку я, до речі, підтримую всією душею, — мимоволі починаєш звертати увагу на решту столичної топоніміки.

Кому це? Про кого це? Чому саме тут? Сплячі тіні імперії? Припустімо, проти площі Толстого не маю нічого, і не лише тому, що серед іншого написав «Хаджі-Мурат», найвиразніший антиімперський маніфест, а просто тому, що Толстой належить цілому людству й мені зокрема й жодна сіра чекістська миша не має влади його в мене забрати. З Пушкіним трохи складніше, але гаразд, припустімо, тим більше що вже звикли… А от як вам подобається вулиця Волзька? Де ми, а де Волга? Якого дідька? Може, є в нас вулиця Дунайська? Ні, немає.Read more... )