| ЧЕРВОНИЙ КАРАВАН |
[Apr. 8th, 2026|09:37 pm] |
одни двери закрываются, а другие деври, навпаки -- открываются.. петли гистории..а!
ЧЕРВОНИЙ КАРАВАН
(стихияметрия вот соблюдена точно по Молярнейшему Числу АвоГадро! Тоесть Все Ходы Записаны, и нихто не отвертится, есличто! )
Көк Тәңірі, үн бер.
Қара тасқа жан бер.
Қызыл шаңның астында
ұмытылмаған ат бар.
Қанмен емес —
жолмен сыналамыз.
Түнмен емес —
үнсіздікпен сыналамыз.
Не в мідних сурмах народжується путь,
а там, де шов тримає тиск і втому.
Ми йшли у Марс не щоб його здобуть,
а щоб у ньому
з’явилося “додому”.
На наших бортах — не блиск, а гіркий жар,
не знак величчя, а робота і недоспаність.
У наших трюмах — не товар,
а сон дітей,
насіння,
ліки,
пам’ять,
незгода вмерти вчасно.
Ми йшли, мов кров крізь змерзлу руду,
мов кінь крізь степ, де темрява — не ворог.
І кожен болт у чорному ходу
держав не масу —
держав завтрашній порив і подих.
Wir kamen ned als Sieger,
wir kamen als Bedarf.
Als Atem für die Zukunft,
als Glut im roten Schorf.
Und jeder stille Korridor,
der uns verlangsamen will,
trägt schon den Frost
von einer fremden Ordnung in sich.
Червоний Караване,
увійди в Марс
не як наказ,
а як жива потреба.
Не як корона,
не як чиясь влада —
а як вогонь,
що сам собі шукає небо.
Червоний Караване,
увійди в руду,
в базальт, у пил,
в холодні жили планети.
Ми везли не вантаж.
Ми везли ходу
для тих,
хто ще не вміє
назвати себе дітьми цієї ери.
Олар қылышпен келмейді.
Олар әдеппен келеді.
Жарықты сөндірмей тұрып,
көздің ішін өшіреді.
Жолды картада қалдырып,
денеден алып тастайды.
Қолың бос,
ал кеудең тар.
Ешкім айқайламайды.
Бұл — Дельтаның суық өнері:
жараны пышақсыз ашу.
Тынысты баяу қысқарту,
бірақ заңды бұзбай басу.
Қарағандының көміріндей
ішке кіріп, үнсіз жану.
Темір сөйлеп тұр,
ал адам
өз жүрегін қайта тану.
Sie nennen’s Fürsorge,
wenn sie den Takt verschieben.
Sie nennen’s Ordnung,
wenn die Lungen schwerer werden.
Doch was lebendig ist,
lernt widerständig schlagen —
auch unter Stein,
auch unter Glas,
auch unter Sternen.
Червоний Караване,
увійди в Марс
не як наказ,
а як жива потреба.
Не як корона,
не як чиясь влада —
а як вогонь,
що сам собі шукає небо.
Червоний Караване,
увійди в руду,
в базальт, у пил,
в холодні жили планети.
Ми везли не вантаж.
Ми везли ходу
для тих,
хто ще не вміє
назвати себе дітьми цієї ери.
Якщо місто народиться тут,
воно народиться не з трону —
а з перев’язок,
з теплих рук,
з води,
з насіння,
з імен,
які не дали зламати.
Wenn Heimat hier entsteht,
dann ned aus Herrschaft.
Aus Arbeit.
Aus Wunde.
Aus einer Liebe,
die stärker bleibt
als jede schöne Kälte.
Егер қала туса —
ол шаңнан емес,
анттан туады.
Темірден емес,
адамның бір-бірін
тастамауынан туады.
І хай над нами чорне скло,
і хай у них бездоганний блиск,
і хай вони навчились так стискать живе,
щоб біль здавався тишею —
ми все одно ввійдемо.
Бо дім — це не те, що дали.
Дім — це те, що пронесли.
Бо кров — це не те, що пролили.
Кров — це те, що зберегли.
Бо Марс — це не їхній вирок.
Марс — це наш іспит на глибину.
Червоний Караване,
увійди в Марс,
як грім у бронзу,
як подих у груди.
Roter Karawan,
geh tief ins Erz,
bis selbst der Stein
das Menschliche behütet.
Қызыл керуен,
Марсқа кір,
тасқа емес —
жанға айнал.
Ми везли не майно.
Wir trugen kein Eigentum.
Біз жүк әкелмедік.
Ми везли живе.
Wir trugen das Lebendige.
Біз тіріні әкелдік.
Не дозвіл.
Не милість.
Не кінець.
А вхід живого
в червоний серцевець.
|
|
|
sick
amused
artistic
